Моєю мрією завжди було мати щасливе сімейне життя, тому я розуміла, що виходити заміж потрібно лише за хорошу та відповідальну людину.
Я ніколи не ставила за ціль те, що мій чоловік має бути якимось багатієм, мати шикарні статки, вілли, чи дорогі автомобілі – це зовсім не про мене.
Тому мені іноді було прикро чути від своїх родичів і знайомих деяких, що я так вдало вийшла заміж, адже у мене далеко не бідний чоловік і я можу мати все, що забажаю, чого не мала ніколи раніше.
Так, я таки знайшла ту споріднену душу, з якою мені добре і з якою я щаслива, тому я вважаю, що я жінка, якій таки пощастило у шлюбі. Але мова зараз буде трішки про інше.
Коли ми з Михайлом одружувалися у нього вже був власний, доволі успішний, бізнес, який йому залишив рідний тато, якого вже немає декілька років, на жаль.
Михайло ще тоді дуже добре заробляв, та й зараз заробляє чимало.
Після того, як його батька не стало, з найближчих родичів у нього була мама та рідна сестра Тамара.
Тамара тоді якраз розлучилася зі своїм чоловіком і з двома малими дітьми повернулася жити до мами. Зрозуміло цілком, яке там було в них життя, адже мама допомагала все тягнути.
Всі ці роки Михайло дуже допомагав своїй мамі та рідній сестрі грошима, одягав та годував своїх племінників, ставився до них, як до рідних дітей, вони для нього усі були справжньою сім’єю.
Тому, і це зовсім не дивно, якраз новина про наше одруження була справжньою несподіванкою для усіх його родичів, правильно кажучи, справжньою проблемою для мами та сестри.
Ще, як тільки мене побачила мама Михайла першого разу, відразу сказала, що не розуміє для чого йому одружуватися, адже йому і так добре жилося без мене, а мені від її сина лише одні гроші потрібні і все.
Я була дуже здивована такою реакцією, адже ці люди зовсім не знають мене та й я нічого поганого не зробила для них, а вони так ставляться до мене.
Це вже потім я навіть дізналася про те, що вони довго відмовляли свого сина не одружуватися зі мною, пояснювали, що я корислива дуже людина.
Врешті Михайло сказав, що не буде запрошувати ні маму, ні свою сестру на наше з ним весілля. Так і зробив, адже бачив, як вони налаштовані негативно проти мене, на жаль.
Через їх таке недобре ставлення до мене, чоловік став холодним і до мами і до сестри, й грошима їм перестав допомагати, лише по великій потребі, міг якусь невеличку суму на картку скинути мамі.
Через це моя свекруха зовсім перестала зі мною спілкуватися, з сином власним лише спілкуватися може і все.
Вже минуло чимало років відтоді, як ми одружилися з Михайлом, маємо двоє дітей.
А мама й досі телефонує Михайлові, каже, що він має допомагати їй та сестрі з дітьми, адже їм зараз ой як нелегко живеться, але не допомагає і це я в усьому винна сама.
За ці всі роки я хотіла помиритися з родичами чоловіка, але марно, вони вважають й досі, що я нехороша людина і винна в тому, що син відвернувся від них і не допомагає, як раніше, а вони колись усі так добре без мене жили, а від Михайла мені лише гроші потрібні.
Зараз у нас двоє діток, живемо ми добре, але родичів чоловіка більше в нашому житті немає. Іноді прикро через це і я не знаю, добре це чи погано.
Єдине, що інколи запитую своє сумління, чи дійсно це я винна в тому, що Михайло більше не дає гроші мамі та зовиці? Але хіба чоловік не має думати, в першу чергу, про власну сім’ю?
Фото ілюстративне.
