Коли ми з Іваном лише стали зустрічатися, то його мама була проти того, щоб він мене взяв у дружини.
Вона вважала, що я не краща пара для її сина, адже я родом з невеличкого села і вона вважала, що мені потрібна лише їх велика квартира в центрі Чернівців.
Та згодом таки я закінчила навчання, знайшла досить таки добру роботу, де отримувала хорошу зарплату.
І за рік я разом з батьками купила собі двокімнатну квартиру в Чернівцях.
Я, щиро кажучи, дуже дякую своїм мамі і татові, адже вони дуже мені допомогли.
Мої батьки багато років відкладали кожну копійку, щоб допомогти мені з житлом, щоб дати гарний старт на майбутнє моє.
Коли мама Івана побачила, яка я перспективна, молода та активна людина, відразу змінила свою точку зору, зовсім несподівано для мене, і стала дуже добре ставитися до мене.
Хоча у нас були такі добрі стосунки з Іваном, що я ніколи, особливо, не звертала увагу на якісь там думки його мами, звісно.
Але, все одно, добре, коли гарні стосунки і взаєморозуміння в родині.
Згодом ми з Іваном одружилися.
Своє весілля зіграли в невеличкому кафе, покликали всіх своїх рідних та друзів.
Гуляння було красивим, цікавим та радісним для нас.
Жити ми стали в моїй квартирі.
Відтоді родина чоловіка на всі свята збирається чомусь у нас, таке враження, що вони усі вирішили це без мене.
Виходить так, що щосвята я закупляю продукти, стою два дні біля плити, а в день свята встаю раненько, накриваю з чоловіком на стіл.
Приходять гості, як на свято – з гарним настроєм, з надією добре відпочити і смачно поїсти, але завжди з порожніми руками, наче це так заведено у них.
Весь вечір я кручуся біля них, потім стелемо їм постіль, даємо чисті рушники, а вдвох з чоловіком прибираємо зі столу, миємо посуд, а вранці знову мені потрібно вставати найпершій, щоб нагодувати усіх гостей, які залишилися ночувати.
Ось так і проходить свято в нашій родині, а я, в цей час, навіть не відчуваю його і не маю коли відпочити.
Цього разу я обдзвонила усю родину і сказала, що на свято нічого готувати не буду, якщо вони хочуть відсвяткувати і відпочити, то нехай на стіл готують все самі, от що принесуть, те їстимуть.
Усі були незадоволені, адже не чекали такого від мене.
Виявилося, що ні в кого часу немає, усі працюють, сидять з дітьми.
Загалом родичі залишилися незадоволеними, сказали, що не прийдуть до нас.
Найбільше мене здивувала моя свекруха, вона обурилася, що ми порушили таку гарну традицію, як святкування великих свят всією родиною.
А я зрозуміла для себе, що потрібно вміти вчасно сказати “ні”.
Цього року Великдень ми вперше святкуватимемо разом з чоловіком, можливо, навіть до моїх батьків в село поїдемо.
Родина чоловіка і свекри не хочуть розмовляти зі мною, показують цим, що образилися дуже.
А мені вже зараз байдуже.
Хіба я щось вчинила не так?
Фото ілюстративне.
