Про своє дитинство я маю лише дуже світлі спогади, у мене було дуже багато радісних миттєвостей, які я пронесла через усе своє життя.
Я щиро вдячна своїм мамі й татові за те, що, хоч ми ніколи не жили багато, але я мала щасливе дитинство, завдяки їм, адже вони приділяли мені багато часу і я мала багато уваги від своїх рідних батьків.
У своїх батьків я одна дитина, вони завжди були щасливі, що мають донечку.
Тато й мама завжди дуже добре дбали про мене.
А ще у мене з обох сторін є бабусі та дідусі, я їх улюблена онучка.
Коли я закінчила навчання, вони усі склалися і купили мені хорошу двокімнатну квартиру, щоб в майбутньому у мене було своє власне житло і я ніколи не жила в чужих людей.
Коли я вийшла заміж, то ми з Дмитром разом стали жити в моїй квартирі.
В Дмитра мама була одна, тата його давно вже не стало і ще у мого чоловіка була молодша сестра.
Зовиця Наталя якраз повернулася до мами з дитиною після розлучення перед нашим весіллям.
Згодом і у нас з’явилася донечка.
Моя родина мені дуже добре допомагала, підтримувала завжди, адже мали можливість, та й чоловік гарно заробляв, тому ми жили добре.
А от сестра мого чоловіка жила складно, на жаль.
Свекруха моя, хоч і працювала ще сама, але багато їй допомогти не могла, адже самій потрібно було жити на щось.
Тоді сам Дмитро став допомагати своїй сестрі Наталі.
Дмитро іноді міг щось купити і занести їм з продуктів, часто, при можливості, давав гроші їй і дитині її.
Вийшло так, що в нас з Наталею діти майже одного віку, ми разом гуляли, ходили по магазинах.
Я собі щось куплю, чи дитині своїй, а вона так сумно дивиться на мене, адже грошей немає, а теж хоче.
Беру і їм купую, бо шкода мені родину.
А потім Наталя якось вже звикла до всього доброго: я собі купила щось і вона вже відразу просить, адже знає, що мені відмовити не зручно їй.
Ходимо в перукарню разом з зовицею і вона мене просить, щоб я їй стрижку оплатила.
А одного разу я собі купляла пальто, поруч, як завжди була Наталя.
– І я собі хочу таке. А грошей у мене немає.
Купи й мені, воно якраз в моду увійшло в цьому сезоні.
Я здивувалася, адже хіба таке можна просити.
Я ще розумію, якби це продукти були, або в неї не було в чому ходити, але в неї курточки дві є, хоч і старенькі, але вигляд мають гарний, вона ходить у них.
Я розумію, що і їй хочеться обновки, але хіба можна ось так вже просити таку річ, адже я не маю утримувати її в усьому на постійній основі.
А наступного разу, коли Наталя телефонувала, я казала, що зайнята і гуляти не буду, адже не хотіла зайвих грошей витрачати на неї.
Мені прикро було, не могла забути про ситуацію ту.
Я зрозуміла, що мені простіше кудись ходити самій, адже ціни виросли на все, а, щоб я собі не купувала і Наталя на себе мені натякає.
А наступного дня подзвонила мама Дмитрові і стала скаржитися, що я собі купила дороге пальто, а Наталі немає в чому ходити, а вже холодно осінь.
Чоловік пошкодував свою сестру і дав їй гроші на таке ж пальто, яке придбала я.
А нещодавно мама з татом, бабусі і дідусі сказали, що сидітимуть з моєю донечкою, а я можу виходити з декрету на роботу.
Я погодилася, адже хотіла зробити кар’єру.
А свекруха чоловікові відразу сказала, що дуже рада за нас, адже тепер ще й я зароблятиму і він більше грошей зможе давати сестрі.
Вже навіть мій чоловік Дмитро сказав їй на те, що більше вони грошей від нас не побачать, адже сестра і сама може відвести свою дитину в садок і влаштуватися на роботу.
Тепер і сестра, і свекруха на нас ображаються, мама чоловіка каже, що я одна в родині і всі мені допомагають, а в них нікого немає, ми просто зазналися.
Таке враження, що вона забула скільки ми їм допомогли та добра зробили для неї і дитини її.
Загалом, я дуже розчарована.
Невже так дякують за добро.
Фото ілюстративне.