– Вчора чоловік влаштував мені сцену на рівному місці! – сумно розповідає 35-річна Ірина. – Зайшли ввечері в магазин, я взяла фруктів дітям, морозиво, торт до чаю… А він давай все з кошика викидати. «Навіщо, – каже, – стільки всього, нам борги віддавати треба. Ти що, забула, що у нас кредит?». Перед продавцями було дуже соромно…
У Ірини все добре – сім’я, чоловік і двоє дітей. Немає тільки свого житла. У шлюбі Ірина вже більше десяти років, і до останнього часу вони з чоловіком поневірялися по знімних квартирах. Подужати покупку власного житла здавалося нереальним завданням. Тим більше довгий час працював тільки чоловік – Ірина сиділа в двох декретах, відчайдушно намагаючись якось підробляти, але без особливих успіхів.
Треба сказати, вони пережили непрості часи. Добре, що тепер, здається, все позаду: три роки тому чоловік знайшов, нарешті, хорошу роботу, яка дозволила трохи розслабитися в матеріальному плані.
Крім того, молодша дочка почала ходити в садок, Ірина теж вийшла на роботу – і справи налагодилися. Змогли навіть зібрати невелику суму в якості «подушки безпеки». Це дозволило Ірині завести давно відкладену розмову про покупку квартири.
Чоловік її чомусь завжди був проти кредитів.
– Це багаторазова переплата! – твердив він.
– Але іншого способу отримати квартиру все одно немає, – зітхала Ірина. – Сподіватися на своїх батьків з різних причин не доводиться. Знімати можна, це вихід – до пенсії, наприклад. А потім?
Зустрічати старість без свого кутка? Сподіватися на дітей? Мало того, що не залишити їм у спадок нічого, так ще і повиснути у них на шиї? Ну ні!
Тим більше, зараз вони живуть непогано. Ірина дізналася умови в декількох банках, і з цифрами в руках переконала чоловіка: щомісячний платіж їм цілком під силу – за умови, що вони працюють удвох.
Можна взяти кредит на максимально можливий термін і платити не поспішаючи. Тоді без особливого надриву до пенсії у них буде своє житло, нехай скромне, нехай яке завгодно – але дах над головою, для них і для дітей, у яких теж невідомо ще, як в житті складеться…
Чоловік довго зітхав, відкладав, м’явся, Ірина наполягала, переконувала, знову і знову заводила розмову, приводила розрахунки, викладення, аргументи… Нарешті, рік тому чоловік здався.
Розплатитися під силу і раніше, потрібно просто вносити щомісяця побільше. Уклали договір терміном на 15 років, в якості першого внеску внесли свої заощадження і в’їхали в нову квартиру. І чоловік Ірини тепер схиблений на достроковому погашенні платежів.
Ірина планувала платити за графіком, не особливо утискаючи себе і дітей, і вже ні в якому разі не скочуючись назад в злидні, про які залишилися неприємні спогади. У нову квартиру стільки всього треба. Навіть якщо поки не робити ремонт, для життя необхідна купа речей – меблі, пральна машина, сякі-такі штори, посуд, кухонне начиння.
Дещо у них, звичайно, є – старе, але в принципі, придатне до використання. Постільна білизна, ложки-миски, ситцеві фіранки в горошок, ще від бабусі, які, по-хорошому, давно пора пустити на ганчірочки…
– Будемо користуватися! Нове ми собі тепер дозволити не можемо! У нас – кредити.
Цю фразу: «У нас кредит!» – знають тепер навіть діти.
Чоловік не дає витратити жодної зайвої копійки, все на погашення. Треба швидше розплачуватися, невідомо, що далі, поки робота є – треба гасити борг! За 15 років може статися все, що завгодно.
Так навіть обов’язково хоч щось погане, так станеться, не буде так, що всі 15 років рівно і прекрасно. Втрата роботи, хвороби, розлучення, серйозні непередбачені витрати, проблеми у батьків – в будь-який момент може статися все, що завгодно, тому з боргів потрібно вибиратися якомога швидше.
Ніяких тепер походів в кіно, відпусток, обідів поза домом. Та й вдома – ніяких делікатесів. У нас кредит, їсти можна і скромніше.
М’ясо, наприклад, потрібно брати рідше, воно, кажуть, не дуже корисно, на роботі обідати принесеним з дому бутербродом з кабачкової ікрою, і взагалі, з картоплі переходити на крупу і макарони – це дешевше…
– А я тобі казав, що буде непросто! – кожного разу підкреслює чоловік. – Ти сама цього хотіла. Ось тобі кредит в усій красі…
Ірина спочатку не особливо заперечувала – хоче дострокове погашення, нехай. Згодом він зрозуміє, що все не так вже й сумно, розплатитися реально. Зрештою, сам втомиться жити в такому режимі, розслабиться, і все увійде в колію. Але чоловік не розслабляється, постійно шукає, на чому б ще заощадити.
Вимикає за всіма світло, стукає у ванну, щоб не лили довго воду – у нас кредит! Жити так далі неможливо. Такими темпами вони погасять борги років за 7-8, це плюс. Уже зовсім скоро у них буде своє житло, і тоді можна буде розвернутися – смачно їсти, красиво жити, подорожувати і цікаво розважатися.
З іншого боку, для дітей ці роки – майже все дитинство. Що вони згадають, ставши дорослими? Ні походів в кіно, ні поїздок, ні кафе з аніматорами, ні днів народжень, ні зайвих іграшок – одна суцільна економія. Та й Ірина вже втомилася.
Проте всі знайомі чоловіка Ірина схвалюють і підтримують. Молодець, намагається погасити кредит достроково! Дійсно, жити в боргах – це погано, і треба, якщо є можливість, швидше вибиратися з них. Зрештою, це просто вигідно – швидше розплатитися, менше накапає відсотків.
Але у Ірини інша позиція – життя у всіх одне, і десяток років потім ні за які гроші не купиш…
Фото ілюстративне – marieclaire.
