Після того, як ми зіграли весілля, я зі своїм чоловіком вирішили, що будемо жити у його тата й мами. Тобто, можна сказати, що більше сам Іван наполіг на цьому, так як це його будинок, він звик до нього і сказав, що там місця всім вистачатиме, адже ніде не живеться так добре, як у рідних стінах.
Орендовані квартири Іван мій зовсім не визнає, каже чому він повинен блукати по чужих кутках, коли у нього є свій власний дах над головою. Спочатку мене абсолютно це все влаштовувало.
Свекра зі свекрухою бачила я дуже рідко, так як багато часу тоді проводила на роботі. Але після народження нашої донечки у нашій сім’ї все кардинально змінилося.
По-перше, іноді мені здається, що це не моя дочка, а дочка моєї свекрухи, так усе зараз складається.
Як тільки наша дитина починає плакати, вона бере її найперша на руки і починає заколисувати її просто так – постійно на руках. Я кажу, що так робити не потрібно, я сама впораюся зі своєю дитиною, але мати мого чоловіка мене не чує зовсім.
Мама Івана стверджує, що у мене неправильне виховання, що мене всьому потрібно вчити. Каже, що я груба, так як росла в не любові, внучку вона хоче виховувати по-іншому.
Пояснювати моїй свекрусі, що це моя дитина, а я її мама і право виховання залишається за мною просто марно абсолютно.
На цьому грунті почалися серйозні у нас непорозуміння. Чоловік мій в це все не втручається зовсім. Від цього стає дуже важко і прикро, на жаль.
По-друге, в будинку свекрухи у мене взагалі навіть немає хоча б маленького особистого простору. До зали я з малюком не можу піти погратися, так як весь час там дивиться телевізор мій свекор, на кухні мені теж місця немає – в цій кімнаті майже постійно знаходиться свекруха.
Я неодноразово пробувала про це поговорити зі своїм чоловіком. Та Іван сказав, що я знахабніла вже геть, дуже швидко звикла до комфорту та добробуту, завдяки його родині, його мама посилено нам допомагає усім, чим тільки може, а я просто вже дуже швидко звикла до її добра і не бачу її старань. А нам з його батьками взагалі дуже легко живеться, і, дякуючи їм, проблем абсолютно ніяких не знаємо.
До всього іншого зовсім нещодавно родичі мого чоловіка заборонили приходити в гості моїм мамі і татові. Чи бачите його мамі важко спілкуватися з моєю мамою.
Спочатку, коли приходили мої мама й тато до мене, щоб провідати нас, свекри просто йшли в іншу кімнату і демонстративно з ними не спілкувалися.
А, вже згодом, до цього бойкоту приєднався і сам мій чоловік, з незрозумілих для мене причин. Він дуже боявся розгнівати своїх маму й тата.
На сьогоднішній день тільки я з донькою ходжу до своїх батьків, і запрошувати їх до себе в гості не маю права, адже цього не хоче родина мого чоловіка.
Я пробувала говорити з чоловіком, пояснювати йому, що мені хочеться бути господинею в своєму будинку. Нехай це буде орендоване житло, але я буду мати свободу дій, буду сама собі господиня і ні під кого налаштовуватися мені буде не потрібно.
Де хочу там і буду гратися зі своєю дитиною, буду наводити свої порядки, на свій лад і вибирати кого хочу бачити в гостях, а кого ні.
Зараз я вмовляю Івана вже чимало часу перейти жити, хоча б на час, до моїх батьків. У мене є частина квартири, в якій живе моя бабуся, вона двокімнатна, кажу давай поживемо деякий час там.
Ні і ще раз ні, чоловіка взагалі нереально вмовити на це. Він хоче жити у власному домі. Це так сумно, я вже не знаю що робити. Порадьте, будь ласка, хоч щось, бо я вже втомилася жити у батьків чоловіка, зі мною зовсім ніхто не рахується.
Невже я маю змиритися з таким життям? Чому родина чоловіка має командувати мною?
Фото ілюстративне.