Одного разу після чергової суперечки я вирішила таки, що потрібно щось змінювати і я планувала вже розлучитися зі своїм чоловіком. Спакувала речі Тараса і виставила його з ними за двері нашої квартири. Квартира, в якій ми весь час нашого сімейного життя жили разом, належить повністю лише моїм батькам, так що за законом все вірно, виходить.
Я сподівалася, що тепер буду жити собі спокійним життям. Але про це залишилося лише мріяти.
Тарас мій непогана людина, щиро кажучи, але останні 2 роки він зовсім не працює, вдома все на мені, я вже просто втомилася від цього, так точно не має бути в сім’ї. Починаючи від того, що мені потрібно заробити гроші, а закінчуючи тим, що готування, прибирання і уроки з дитиною були теж лише на мені.
Я спочатку намагалася зрозуміти чоловіка, мовчала, не докоряла йому, адже у всіх буває такий непростий період в житті, думала чоловік збереться і сам буде шукати для себе хорошу роботу, адже часи зараз зовсім непрості. Тарас спочатку так і робив, а потім звикся з цим, що то вдома сидить, то до мами в село їде щось допомагати там на тиждень, а натомість привезе пару баночок консервації і картоплю – все, що мама передасть.
Але ж хіба так живуть дорослі люди, тим паче, що у нас росте синочок малий, виховання якого теж на мені.
Тарас з речами поїхав жити до своєї мами. Але спокійного життя я не бачила.
Мені щодня стали телефонувати його мама з зовицею, бо я розумію, що вони живуть разом, у сестри там сім’я і Тараса ніхто там не чекає, а тим паче, щоб він там жив постійно та ще й не працював, годувати його ніхто не хоче.
Відтоді Тамара Вікторівна з донькою щодня мені вони телефонують, просять забрати чоловіка назад. Кажуть, що він шкодує, що так склалося наше життя, обіцяє вийти на роботу. І щодня одне і теж, я кажу, що не можу одна заробляти на всіх, втомилася за ці роки годувати ще й чоловіка, а тепер, коли Тараса немає вдома, то мені й самій вже легше живеться, бо готую в рази менше і на продукти грошей багато не йде, як би це не звучало негарно, але чоловік мій дійсно їв дуже багато.
Тамара Вікторівна сказала, що син обов’язково шукатиме роботу сам, а поки не знайде, свекруха віддаватиме мені частину своєї пенсії. Родина мого чоловіка люди непогані, але з ним жити не хочуть.
І розумієте, я вже й готова пробачити самого Тараса, адже звісно, що хочу, як будь-яка дружина, зберегти сім’ю, але за місяць він жодного разу мені не зателефонував і не вибачився сам особисто, не сказав сам, що зміниться і шукатиме роботу найближчим часом. Все мені щодня про це говорить свекруха і її донька. Не знаю що мені робити, повірити родичам свого чоловіка і забрати Тараса назад, чи чекати коли він сам усвідомить, що дорослому чоловікові з сім’єю так жити недобре і прийде до мене особисто?
Фото ілюстративне.
