Марина, моя подруга, вже кілька днів марила новими чоботами. Коштували вони не мало – 6 тисяч гривень, але відколи Марина їх приміряла, втратила спокій. Прибігла до мене і давай розповідати, які це чоботи і як вони їй личать.
Треба сказати, що чоботи для Марини не найбільша необхідність, у неї в шафі лежать кілька пар новеньких чоботів, але цього разу їй захотілося саме цих. Але днями Марина зателефонувала мені дуже засмучена – чоловік відмовив їй у покупці. Такого вона від свого чоловіка, який завжди виконував всі її забаганки, не очікувала.
Марина почала скаржитися мені на чоловіка, але я її не підтримала. Справа в тому, що відколи моя подруга вийшла заміж, вона навіть не згадує, що таке робота, не працювала жодного дня, а тому жодної копійки в сімейний бюджет не внесла. Проте гроші, зароблені чоловіком, вважає спільними.
Знаю, не всі мене зараз підтримають, але я вважаю, що в родині, де працює тільки хтось один з подружжя «спільних» грошей не буває. Втім, «спільних» грошей не буває і там, де обоє поповнюють бюджет, тому що гроші це насправді – влада. І той, хто приносить грошей більше, влади має більше. А якщо другий взагалі власних коштів ні копійки не заробляє, він потрапляє в повну залежність від «годувальника».
Так от і Марина, проживши з чоловіком 10 років як сир в маслі, тепер каже, що чоловік дуже змінився – не хоче їй давати гроші. Чоловік періодично натякає – я гроші заробляю, а що робиш ти? Марина спробувала себе виправдати хатньою роботою і доглядом за дитиною, якій, до речі, вже 8 років. Так чоловік навів їй безліч прикладів з сімей їхніх друзів, де дружини мають по двоє дітей, ходять на роботу і успішно справляються з веденням домашнього господарства.
Я думаю, що чоловік не шкодує грошей для Марини, просто він усвідомив, що дружина розлінилася і крім нового одягу і догляду за собою, її більше нічого не цікавить.
Тому мрія «вийти за багатого і як сир у маслі кататися» зазвичай закінчується дуже, дуже сумним зіткненням з реальністю. Треба сказати, що чоловік Марини розумний і дав дружині шанс. Сказав, що якщо вона хоче цих чобіт, то має сама на них заробити. Навіть роботу їй підшукав – в продуктовому магазині неподалік був потрібен продавець, зарплату обіцяли близько 6 тисяч.
Марина як почула, так почала обурюватися – це що ж їй прийдеться цілий місяць працювати, щоб купити собі лише одні чоботи? На роботу вона все ж пішла, за наполяганням чоловіка, але не пропрацювала там навіть і двох тижнів, постійно запізнювалася, бо вставати так рано вона за 10 років відучилася.
Засмучена і без нових чоботів вона прийшла до мене пожалітися, який поганий у неї чоловік – і чоботи не купив, і на роботу йти її змушує. Що тут сказати? Хіба єдине – деякі жінки самі не розуміють, наскільки їм в цьому житті пощастило і не вміють цінувати свого щастя. Марині б поспілкуватися з якоюсь розлученою жінкою, яка тягне на собі двох дітей і працює на двох роботах, може вона б тоді краще зрозуміла життя.
Фото ілюстративне – ht.rendez-vous.
