Нам з дружиною зараз по 65 років, останні 20 років ми жили окремо, а тепер моя колишня дружина наполягає на тому, щоб ми знову зійшлися. А в мені наче щось зламалося, я не хочу з нею спілкуватися, напевно тому, що досі її не пробачив.
Одружилися ми ще в інституті, будучи студентами. У шлюбі прожили майже 19 років, народили і виростили двох синів. А потім розлучилися. Наполягла на розлученні дружина, вона казала, що я мало заробляю. Просто вона завжди дуже любила гроші, і хоч жили ми не бідно, вона постійно хотіла більше.
Тоді якраз стало модно їхати за кордон на заробітки. Багато її подруг подалися в Італію, стали розповідати, як вони там добре заробляють, і моя дружина теж захотіла заробляти, ні з ким не порадившись, вона поїхала на заробітки.
Я був проти того, щоб вона кудись їхала, адже все необхідне у нас було, особливо нічого нам і не бракувало. І сини наші образилися на маму, що вона їх просто так залишила.
Дружині, як вона сама вважала, посміхнулася удача, вона знайшла хорошу роботу, і це їй запаморочила голову, вона з завзяттям заробляла чималі гроші, практично повністю забувши про сім’ю.
Ми з дітьми почали жити своїм життям, а дружина своїм, бачили ми її один раз на рік на Різдвяні свята, і то це виглядало більше як офіційний візит, ніж сімейне затишне свято. Згодом ми просто здалися з дітьми і перестали сподіватися, що все змінитися.
Дружину ми вже не чекали, ми просто жили своїм життям. Потім вона захотіла офіційного розлучення, і я погодився, адже ми давно перестали бути сім’єю, їй були цікаві лише гроші, які вона заробляла.
На той момент діти вже жили своїм життям окремо від нас. Дружина кожному сину купила по машині, і вони швидко забули образу на матір за те, що вона їх залишила.
З дитинства я не любив самотність, бо ріс в дитячому будинку і моєю найбільшою мрією було мати родину. І ось під старість років самотність таки мене наздогнала, я залишився один, не дивлячись на те, що був одружений.
Колись кохана і рідна мені людина виявилася чужою, віддавши перевагу роботі і грошам. З синами у мене збереглися гарні стосунки, у них вже є діти, то ж я тепер дідусь, і цим дуже тішуся.
Нещодавно моя колишня дружина нарешті повернулася з Італії додому. Сказала синам, що не планує більше їхати на заробітки. Вона майже відразу прийшла до мене і запропонувала знову зійтися і жити разом. Каже, що привезла гроші і хоче будувати будинок, а я їй допомагатиму.
Але я не хочу, я не уявляю собі, як ми зможемо тепер жити разом знову, занадто багато часу пройшло, ми чужі один одному люди, я не знаю, про що нам розмовляти і навіщо, я не знаю, що зможе нас з’єднати і зблизити. Я багато чого їй пробачив, всі образи і слова, але самотності я їй пробачити не можу.
Вона каже, що все можна виправити і почати спочатку. А куди їй подітися, роки пройшли, а жити одній погано, діти дорослі, вже давно живуть своїм життям, а стосунки зі мною пішли далеко в минуле.
Дружина намагається через дітей вплинути на мене. Я б і сам радий знову мати сім’ю, тільки щось всередині мені не дозволяє переступити через себе.
Ситуація складна і неоднозначна. Може хтось із чоловіків був в подібній ситуації і може щось мені порадити.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.