Мені 55 років, і так склалося, що на даний момент в Україні я залишилася сама. Батьків моїх вже немає на цьому світі, брат останніх 18 років живе в Америці, моя єдина донька в Німеччині.
Нещодавно мене дуже засмутив мій брат Іван. Місяць тому він мені зателефонував і попросив про послугу. Він хоче, щоб я допомогла продати йому його дачу.
Іван разом з своєю сім’єю вже багато років в Америці і додому ще не приїжджали жодного разу, навіть тоді, коли не стало мами. Але тут у нього залишилася нерухомість, за якою наглядаю я.
Відколи брат поїхав, за цією дачею дивлюся я (колись дивилася наша мама, але її вже 6 років немає). Дачу я щороку обробляю, в будинку роблю постійно ремонт, я вважала, що ця дача практично моя. Ну навіщо братові в Америці ця ділянка?
Я подумала і запропонувала Івану, що можу викупити дачу за символічну плату, про яку ми домовимся. Брат спочатку сказав, що подумає, а потім – відмовився.
Виходить, продати її чужим людям для нього важливіше, ніж зробити добро рідній сестрі. Треба сказати, що Іван завжди був таким, для нього гроші є важливішими за будь-які родинні стосунки.
Не знаю чому, але мама завжди була на стороні мого брата. Різницю у ставленні до нас я відчувала з самого дитинства.
Коли не стало нашого батька, мама відразу переписала частину нерухомості на брата – цю дачу, батькову машину і гараж.
Гаразд, я думала, що в такому випадку квартира буде моєю. Але і в цьому питанні мама мене неприємно здивувала, бо поділила квартиру на трьох – моя була лише третина, ще третина була братова і одна третя належала мамі.
Потім брат виграв Зелену Карту і сказав, що буде їхати в Америку, квартира йому не потрібна, тому я сплатила йому його частку, щоб він відмовився в мою користь. Хоча всі родичі досі вважають, що він віддав мені квартиру просто так.
Моє сімейне життя не склалося, з чоловіком я давно розлучена, моя єдина донька живе в Німеччині. Вона поїхала туди вчитися і так там і залишилася.
Нещодавно Марта вийшла заміж. Донька для мене є справжньою підтримкою, ми з нею говоримо по телефону щодня.
От я їй і розповіла про розмову з братом. Мені і справді дуже прикро, хотілося комусь виговоритися.
Марта, як завжди, мене підтримала. Вона завжди мені казала, що я забагато уваги приділяю братові, а він в свою чергу так не старається. Жодного подарунка з-за кордону не прислав, ні разу не спитав, може щось треба. Грошима теж ніколи не допомагав, хоча і мав таку можливість.
Марта переконана, що ця дача йому не потрібна і він як брат давно мав подарувати її мені, а не думати, що буде вигіднішим – продавати її мені чи чужим людям.
Цю дачу дуже любили наші батьки, ми з братом там часто бували в дитинстві, зараз я теж постійно туди їжджу, це моя віддушина, а він хоче продати її чужим людям.
А потім донька мене втішила, сказала, що я скоро стану бабусею і вона просить мене переїхати до неї в Берлін, щоб допомагати.
Про Івана і його дачу донька радить мені забути. Нехай вона бур’яном заростає, а він сам приїжджає і продає, якщо йому це так треба.
Можливо, дочка і каже правду, і саме так варто зробити.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.