fbpx
Breaking News
Гoсподар oбійстя щосuли вдaрив тваpину нoгою та гаpкнув на всю вулицю: «Кoли ти вже рaзом зі своєю хaзяйкою здoхнеш?». – Обpажають мене сусiди, зневaжають. Повoдяться так, наче демoнструють: ми гoсподарі жuття, а ти, бабо, ніxто. А кoлись, як була при сuлі, нинішнім кpивдникам ой як потpібна була, другою мамою нaзивали.
Свекpуха сидiла на кaнапі, вона і не дyмала зyпиняти невiстку. Ліда підiйшла до лiжечка, у якoму спaла їхня з Ігором дoнечка. Хoтіла змyсити чoловіка вiдчути хoча б кpихту пpовини. Та Ігор лuше кpиво пoсміхнувся. Тpеба зpобити найвaжче – склaсти pечі, взяти Полінку й пiти назaвжди з цьoго дoму. – Бувайте здорові, Анастасіє Петрівно, – вичaвила з себе Ліда
Стаpша дoнька Миколи і Раї, Валя, після закінчення університету виїxала до Штатів і залuшилася тaм жuти. Дізнaвшись, щo мама заxворіла, oдразу зателефoнувала, а потім чoмусь дoвго нe давaлася чyти. А кoли нe стaло мaтері, зaявила, щo їй дoрого пpиїжджати на пoxoрон. Стаpий Микола тaк і нe змiг прoбачити цьoго своїм дiтям
Михайло, як і всі інші чoлoвіки з нашого сeла, поїхав до Іспанії. Спочатку дзвонив ледь не щодня, хоч це було й недешево. Потім все рідше. А минулого року навіть не приїхав додому. Сopoмно йому перед сeлом. Дружина Галя отримала листа – чоловік просить розлучення. Скільки було слiз! Галі ж тільки двадцять вісім років. В неї двоє дітей, велике господарство. І ocь тобі тaка новина
Русланчик пoчув, як бaбуся гoворить мамі по телефoну, що їй лiкар рекoмендує лягтu на oбстеження: стpашно набpякають нoги. Уже нaвчений тим, що ні мамі, ні татові вiн нe пoтрібен – дuтина стрaшенно злякaлася. Не дaй Бoже вiддадуть до iнтернату! Oсь тoді він і скaзав, задuxаючись від слiз: «Мoже мeні кpаще пoмepти, бaбусю?»
Діаспора
“Відчували себе людьми третього сорту” – українка розповіла про роботу в Польщі

Юлія Обелець з Полтави поїхала на заробітки в Польщу (місто Блоні) разом зі своїм хлопцем

Зараз пара орендує квартиру в Полтаві. Кожен має стабільну роботу. Але ту поїзду на заробітки дівчина запам’ятала на все життя, пише gazeta.ua.

“Щоб отримати візу і знайти роботу звернулись до полтавської фірми. Послуги коштували 8000 гривень на двох. Запрошення на роботу чекати півтора місяці. За цей час посередник знайшов одну вакансію – робота на складі. Погодились, бо на перебування у Польщі залишалось 4, 5 місяці”, – каже Юлія.

Посередник сказав, що зарплата буде висока, а робота легка. Хлопець мав їздити на електрокарі й переставляти товар. Юля повинна була розставляти молочні продукти по полицях.

“У Польщу приїхали в березні. Поселили в хостел з комфортними умовами. Жили в маленькій кімнаті ще з однією парою. Загалом у хостелі жило 25 осіб, які ділили між собою одну кухню і дві ванних кімнати. За такий комфорт з кожної зарплати вираховували 92 долари(2500 гривень). Нам ще дуже пощастило. Колег за ці самі гроші поселили в засмальцьований будинок з тарганами”, – поділилась українка.

Читайте також: “Тату, дивись, це велика Барбі”: українка розповіла про життя в Індії

У перший день ознайомились з процесом роботи. Показали електричний “вузик” і дали всій групі стажерів його повозити. Насправді, робота полягала не в розкладанні товару. Ми повинні були працювати вантажниками.

“У перший робочий день поїхали працювати на інший склад. Нас попереджали, якщо не буде замовлень на основному складі – будуть давати підробіток”, – розповіла Юлія Обелець.

На підробітку клеїли акційні стікери на каву та зубні пасти. 12 годин на ногах з перервою на півгодини. Після короткої перерви відправили в нічну зміну на основний склад. Дали годину, щоб сходити в душ і повечеряти.

“Одна пара колег зібрала речі й втекла. Ми з рештою людей поїхали в приміщення з температурою +1 й постійні протяги. Перший робочий день був 20 годин. Мали змогу відіспатись і знову йти в нічну”, – каже Юлія.

На складі працювали дві групи найманців – українці й поляки. Тут відчували себе третьосортними. Полякам давали кращий товар, який швидко розходився. Українцям – що залишиться.

“Керівник агенції ставився до українців як до рабів. Змушував працювати понаднормово. Після основного складу, де люди виснажувались від фізичної роботи відправляв на підробіток. Якщо хтось не приходив на підробіток, керівник приїжав у хостел, грюкав у двері й голосно кричав. Йому було байдуже на людей, які відсипаються після нічної”, – каже дівчина.

Усіх, хто відмовлявся йти на склад-підробіток, він давав 15 хвилин на збори. Казав:”На ваше місце знайдеться 20 бажаючих. Хто не хоче працювати – їдьте в Україну”. Тільки нецензурною мовою. Як тільки хтось тікав – за півгодини привозив нових рабів.

“Ледь дочекались своєї зарплатні. Затримали на 3 дні. Це була вічність з пустою кишенею. За березень заплатили на двох 340 доларів(9200). За квітень довелось працювати до 20 чисел травня. З квітневої зарплати вирахували за форму, права на керування електричними роклами, транспорт, який возив до роботи і за житло”, – розповіла емігрантка.

Через важку працю у Юлії виникли проблеми зі здоров’ям. У той час хлопцеві запропонували роботу в Полтаві. Зароблене в Польщі витратили на дорогу додому, привезли гостинців і дещо залишилось на прожиття.

Related Post