fbpx
Breaking News
Бiда прийшла несподівано: захвopів чоловік. Та ще й хвpоба така, що нелегко вилiкувати. Скільки ж вона їздила до нього у лiкарні, скільки грошей вивозила. Живність довелося продати. Добре, що трохи грошей на чоpний день приховали – стали в нагоді. У дітей не просила. Днювала й ночувала біля нього, ластівкою припaдала до чоловіка, та не допомогло. Залишилася вдoвoю. Ще не дуже стара, але в селі й молодші стають бабами: важка робота й чоловіча неувага старять швидше, ніж роки. Минув рік
Вже сіріло, коли повертався від Ольги після n’янkої нoчі. Часто знuкав вечорами, йшов на інший куток села, вибираючи дорогу між вербами, щоб не зустрітися з кимсь ненароком. Мов злoдій, повертався вдосвіта до дружини. Ліда вже не чекала, тільки світло на веранді не вимикала
У цей день ми з дружиною знову посваpилися через приїзд тещі. Та цього разу візит Антоніни Геннадіївни не був подібним на всі інші – в нашому житті все змiнилося
– Тату, я дуже люблю Карину! Я хочу з нею одружитися! – Цього не буде! Ти навіть не уявляєш, у що вплутуєшься. Вона тобі не пара. Батьки зробили все можливе, щоб рoзлучити закоханих. Та через багато років доля все-таки їх звела
– Мамо, приїдь в пoлоговий, дуже потрібна твоя допомога! – oшелешив мене син. З невісткою я вперше познайомилася в пoлоговому – син нічого не розповідав про одруження
Діаспора
“Відчували себе людьми третього сорту” – українка розповіла про роботу в Польщі

Юлія Обелець з Полтави поїхала на заробітки в Польщу (місто Блоні) разом зі своїм хлопцем

Зараз пара орендує квартиру в Полтаві. Кожен має стабільну роботу. Але ту поїзду на заробітки дівчина запам’ятала на все життя, пише gazeta.ua.

“Щоб отримати візу і знайти роботу звернулись до полтавської фірми. Послуги коштували 8000 гривень на двох. Запрошення на роботу чекати півтора місяці. За цей час посередник знайшов одну вакансію – робота на складі. Погодились, бо на перебування у Польщі залишалось 4, 5 місяці”, – каже Юлія.

Посередник сказав, що зарплата буде висока, а робота легка. Хлопець мав їздити на електрокарі й переставляти товар. Юля повинна була розставляти молочні продукти по полицях.

“У Польщу приїхали в березні. Поселили в хостел з комфортними умовами. Жили в маленькій кімнаті ще з однією парою. Загалом у хостелі жило 25 осіб, які ділили між собою одну кухню і дві ванних кімнати. За такий комфорт з кожної зарплати вираховували 92 долари(2500 гривень). Нам ще дуже пощастило. Колег за ці самі гроші поселили в засмальцьований будинок з тарганами”, – поділилась українка.

Читайте також: “Тату, дивись, це велика Барбі”: українка розповіла про життя в Індії

У перший день ознайомились з процесом роботи. Показали електричний “вузик” і дали всій групі стажерів його повозити. Насправді, робота полягала не в розкладанні товару. Ми повинні були працювати вантажниками.

“У перший робочий день поїхали працювати на інший склад. Нас попереджали, якщо не буде замовлень на основному складі – будуть давати підробіток”, – розповіла Юлія Обелець.

На підробітку клеїли акційні стікери на каву та зубні пасти. 12 годин на ногах з перервою на півгодини. Після короткої перерви відправили в нічну зміну на основний склад. Дали годину, щоб сходити в душ і повечеряти.

“Одна пара колег зібрала речі й втекла. Ми з рештою людей поїхали в приміщення з температурою +1 й постійні протяги. Перший робочий день був 20 годин. Мали змогу відіспатись і знову йти в нічну”, – каже Юлія.

На складі працювали дві групи найманців – українці й поляки. Тут відчували себе третьосортними. Полякам давали кращий товар, який швидко розходився. Українцям – що залишиться.

“Керівник агенції ставився до українців як до рабів. Змушував працювати понаднормово. Після основного складу, де люди виснажувались від фізичної роботи відправляв на підробіток. Якщо хтось не приходив на підробіток, керівник приїжав у хостел, грюкав у двері й голосно кричав. Йому було байдуже на людей, які відсипаються після нічної”, – каже дівчина.

Усіх, хто відмовлявся йти на склад-підробіток, він давав 15 хвилин на збори. Казав:”На ваше місце знайдеться 20 бажаючих. Хто не хоче працювати – їдьте в Україну”. Тільки нецензурною мовою. Як тільки хтось тікав – за півгодини привозив нових рабів.

“Ледь дочекались своєї зарплатні. Затримали на 3 дні. Це була вічність з пустою кишенею. За березень заплатили на двох 340 доларів(9200). За квітень довелось працювати до 20 чисел травня. З квітневої зарплати вирахували за форму, права на керування електричними роклами, транспорт, який возив до роботи і за житло”, – розповіла емігрантка.

Через важку працю у Юлії виникли проблеми зі здоров’ям. У той час хлопцеві запропонували роботу в Полтаві. Зароблене в Польщі витратили на дорогу додому, привезли гостинців і дещо залишилось на прожиття.

Related Post