Мені дуже пощастило з свекрухою. Вона завжди ставилася до мене, як до дочки. Таке рідко буває, але у нас все відбувалося саме так. Після нашого весілля вона розміняла свою квартиру – сама залишилася з молодшим сином в однокімнатній квартирі, а ми поселилися в двокімнатну. Коли у нас з’явилися діти, вона багато разів виручала мене з дітьми – забрати, доглянути, посидіти. Онуки обожнювали її, і я теж її щиро любила.
Єдине, що мені здавалося дивним, це ставлення свекрухи до молодшого сина. Її любов до молодшенького перейшла всі межі. Мого чоловіка, свого старшого сина, свекруха народила рано, в студентські роки, і він ріс, як багато дітей того часу, з ключем на шиї. Але саме це дозволило стати йому самостійним, впевненим в собі. Мій чоловік вміє робити практично все – запросто може і суп зварити, і дірку зашити, і косметичний ремонт в квартирі зробити. А потім, вже в досить зрілому віці, свекруха народила Сергійка.
Сергій ріс хворобливим і кволим, і мати постійно тряслася над ним. Про садок для Сергія не було й мови, в школу його до сьомого класу водили за руку. Уроки з ним теж доводилося робити, сидячи поруч.
Загалом, Сергій так і прожив за ручку з мамою. Мама годувала, вранці подавала шкарпетки і сорочки, збирала сумку на завтра, клала в кишеню хустинку. Мама завжди знала розклад занять – спочатку в школі, потім в платному вузі, де Сергій навчався чи на психолога, то чи на соціолога, чи то ще на щось таке ж малозрозуміле. У минулому році Сергій ледве отримав диплом і … осів удома. Намагалися, звичайно, з мамою знайти роботу, та якось все не було гідної. Загалом, так і жили з мамою на її пенсію і заробітки. Сергій не цікавило, звідки беруться гроші.
Я дивилася на все це з часткою скептицизму, але вважала, що говорити щось матері чоловіка, я не маю права. Псувати відносини із золотою свекрухою зовсім не хотілося …
Нещодавно в наш дім постукала біда – свекруха раптово занедужала і за лічені тижні згоріла, як свічка. Останні її слова і занепокоєння були про Сергія. Благала, щоб не кидали, щоб піклувалися. Я пообіцяла свекрусі, що саме так і буде.
Від свекрухи залишилася однокімнатна квартира з прописаним в ній Сергієм, невелика, мабуть, накопичена з величезними труднощами сума грошей в кілька десятків тисяч гривень, і, власне, абсолютно непристосований до життя Сергій, про якого я обіцяла дбати. Коли я стикнулася з проблемою ближче, була ошелешена.
Сергій не переставав мене дивувати. Митися його треба умовляти, газ включати не вміє, щоб зварити собі сосиски – і мови не йде. Той факт, що треба платити за квартиру, світло і телефон – для Сергія було мало не відкриттям. Я впевнена, що це наслідки маминої гіперопіки.
Загалом, що тепер з ним робити, абсолютно незрозуміло. З’їхатися всім? Я якось не готова, а кинути його напризволяще – пропаде …
Треба його якось влаштовувати на роботу, але як і куди, я взагалі вже сумніваюся, що він зможе хоч десь працювати.
Як варіант – затарювати його раз на тиждень їжею, і нехай живе, як хоче. Але ж я обіцяла свекрусі, що не дам йому пропасти. От і що тепер з ним робити? Чоловік мені радить не опікуватися ним, адже він вже дорослий, і має вчитися сам про себе дбати.
Фото ілюстративне – econet.ru.
