Думала, що хоч на старість зможу пожити в комфорті, та моя донька мене неабияк здивувала – вона вирішила, що цю квартиру я повинна їй віддати.
Я накрила стіл, ми гарно посиділи, а коли зять вийшов на балкон подихати свіжим повітрям, донька сказала, що нам треба поговорити.
– Мамо, ти це серйозно? – питає. – Ти сама збираєшся жити в цих хоромах, а мені, своїй єдиній дитині пропонуєш залишатися в старій бабусиній квартирі? Та ні одна мама-заробітчанка такого б не зробила, з мене навіть батьки Любомира сміються.
Такого повороту я точно не очікувала, тому ця розмова мене неабияк засмутила. Я навіть не думала, що моя донька мітить на мою квартиру.
Через те, що я рано овдовіла, свою єдину доньку Тетяну я виховувала сама. Та в мене була дуже добра свекруха, і якби не вона, то я навіть не знаю, що б я робила.
Свекруха забрала нас з донькою до себе, в свою двокімнатну квартиру.
Так ми втрьох і жили, а свекруха стала для мене рідною мамою.
Коли Таня, поїхала вчитися, я теж вирішила їхати – в Італію на заробітки.
Там вже була кілька років моя подруга, яка і підказала мені ідею приїхати і заробити собі на житло.
Я і справді подумала, що старість не за горами, і доньці придане треба дати, то ж наважилася їхати.
Про доньку мою подбала бабуся, коли свекрухи не стало, з’ясувалося, що вона записала свою квартиру на онучку.
То ж Тетяна вийшла заміж і з чоловіком переїхали в бабусину квартиру. Так, будинок там старий, і планування не вельми, але я тоді їм повністю капітальний ремонт оплатила. А потім стала і собі заробляти на житло.
Я не хотіла після повернення в Україну заважати доньці, тому розуміла, що треба купити окрему квартиру.
І тільки в мене назбиралася якась сума, донька дуже почала просити купити зятю машину, бо вона йому для роботи дуже потрібна.
І віддала зятю на машину 12 тисяч євро, відтермінувавши покупку квартири для себе.
Моя мрія здійснилася аж через п’ять років, коли я нарешті змогла придбати для себе двокімнатну квартиру. Зробила в ній гарний ремонт і вже думала повертатися додому.
Та дочці знову були потрібні гроші, цього разу 10 тисяч євро для розвитку їхнього з чоловіком бізнесу. Грошей у мене не було, тому я залишилася ще на рік, щоб дітям допомогти відкрити власну справу.
А потім подумала, що я теж не приїду додому з пустими руками, треба ж якусь копійку і собі скласти, тому залишилася ще на рік.
І ось влітку цього року я нарешті повернулася додому. Стала по тихенько заселятися.
Дочка крутилася коло мене, а далі прямо і сказала, що їм дуже подобається моя квартира, і в ній їм би більше пасувало жити, ніж мені, адже скільки мені одній треба.
Виходить, що я маю віддати ключі від нової квартири доньці з зятем, а сама переїхала в стару свекрушину квартиру, з чого починала, тим і закінчу.
Але подруга, яка колись забрала мене в Італію, мене не зрозуміла, каже, навіщо ж я тоді стільки працювала, якщо по суті, нічого для себе не заробила. Вона радить мені не віддавати свою квартиру нікому, адже я сама на неї заробила.
Тепер я стою перед непростим вибором, і не знаю, як мені правильно вчинити, відчуваю, що якщо я не віддам нову квартиру доньці, то назовсім зіпсую з нею стосунки.
Рішення не просте. А як би ви вчинили на моєму місці?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
