fbpx
Життєві історії
Від почутого Анна аж присіла. Це ж що виходить – її син забрав дружину від свого найкращого друга. «Якщо любиш – приводь її з дитиною до нас додому. А людський осуд ми якось переживемо»

Анна дуже любила свою роботу. Але треба було щодня їхати в місто, і повертатися останнім автобусом додому в село. Так вийшло, що працювала вона в обласному центрі, уже навіть стала завідуючою магазину, бо в селі роботи не знайдеш. Робота забирала весь її час – Анни ніколи не було вдома.

Так і діти виросли, старшому, Івану, вже 30 років, молодшій, Катерині, 22. Діти виросли хорошими людьми, то мама Анни постаралася. Бабуся всю любов і турботу віддавала онукам. А Анна працювала. Чоловік у неї хороший, але теж весь час на роботі, він дітей любив, але якось на відстані, бо справи для нього були понад усе.

В той вечір на роботі була перезмінка. Анна ледве встигла на останній автобус. Забігла, заплатила водію гроші за проїзд і захотіла присісти. Побачила, що останнє сидіння вільне, пройшла по салоні, присіла. Біля вікна сиділа дівчина, яка втомлено дивилася в даль. Анна не відразу впізнала в ній Марину. Дівчина була дружиною Андрія, найкращого друга її сина Івана.

Хлопці разом виросли, вчилися в одному класі, стали наче рідними. Наречену Андрій привіз собі з сусідньої  області, куди поїхав на роботу. А коли одружувався, Іван був дружбою на весіллі. Анна любила Андрія, як рідного сина, і Марину вже добре знала за ці три роки, що вони жили разом. Відразу після весілля вони були частими гостями в її домі.

Марина привіталася з Анною, а та відразу побачила в її очах сум. Розговорилися, дівчина у відчаї розповіла Анні, що має велику проблему – у них з Андрієм чомусь немає дітей, вже три роки нічого не виходить. А Андрій все частіше прикладається до оковитої. Лікарі сказали їй, що у неї видимих проблем немає. А дітей вже так хочеться, що не сила дивитися на чужих малюків.

І тут Анна, сама не знає чому, сказала: «А ти спробуй з іншим, може якраз щось вийде. А Андрію і знати нічого не треба».

Після тієї поїздки Анна не бачила Марину десь пів року, вони чомусь перестали до них в гості приходити. А якось прийшов Іван додому дуже сумний. Анна запитала сина, що сталося. Той і розповів, що він скоро стане батьком. Дівчина від нього чекає дитину, є ускладнення, потрібні гроші. Він вже витратив все, що у нього було, але цього мало.

Не думаючи, Анна витягла гроші і дала їх синові. Іван дуже зрадів і відразу кудись поїхав. Відтоді Анна не мала спокою, все думала про дитину – це ж вона скоро стане бабусею. Але ж чому син не знайомить її з своєю нареченою? Господи, лише б з дитиною все було добре.

Іван додому приходив пізно, чорніше чорної хмари, Анна навіть боялася питати його про щось, бо бачила, що сину важко. Але одного разу таки наважилася на розмову. Іван довго мовчав, а потім ошелешив маму: «Марина доньку народила. І ця дитина – моя».

Від почутого Анна аж присіла. Це ж що виходить – її син забрав дружину від свого найкращого друга… «Якщо любиш – приводь її з дитиною до нас додому. А людський осуд ми якось переживемо…».

А може, дитина таки Андрія, вони ж сім’я… Говорити щось Івану було марно, він був упевнений, що дитина його. Марина після виписки разом з дитиною повернулася до чоловіка, який нічого не підозрював. Іван продовжував давати їй гроші на всі потреби дитини.

Якось біля сільського медпункту Анна зустріла Марину з коляскою. Глянула на дитину, але нічого спільного з своїм Іваном не знайшла. Привітала Марину, та відводила погляд і намагалася якомога швидше втекти.

Сумніви поселилися в душі у Анни, не схожа дитина на її Івана, але син заборонив піднімати цю тему. І як його переконати не побиватися так? Марина зробила свій вибір, вона повернулася до чоловіка. Але як переконати сина, що він там зайвий…

Спеціально для ukrainians.todau. Передрук без гіперпосилання на ukrainians.todau заборонено.

Фото ілюстративне – freepik.

facebook