fbpx

Від Ірини, з якою я прожив двадцять років, я їхав з однією невеликою валізкою, де були найнеобхідніші речі. Куди йти, я не знав. Все вирішив випадок. Мене запросили до родичів на весілля. Там я познайомився з жіночкою, яка була старша за мене на сім років. Марина була вдовою, діти у неї давно вже одружилися, тому вона жила одна. Ми почали з нею спілкуватися, а потім, дізнавшись про мою проблему, вона запропонувала мені переїхати до неї

З Іриною ми одружилися дуже молодими, нам ледь виповнилося по двадцять років. Я родом з гірського села, Ірина ж виросла в селі, яке близьке до обласного центру. Після весілля ми почали жити в неї, так я до мене Ірина їхати не хотіла. Умови у неї були не найкращі – ми жили в невеликому будиночку разом з її батьками, бабусею і молодшою сестрою.

Коли ми зрозуміли, що у нас буде дитина, почали добудовувати будинок. Всі гроші, які я заробляв, я витрачав на будівництво. Ми прожили в шлюбі майже двадцять років, у нас народилося дві донечки, а потім ми розлучилися і дружина практично вигнала мене на вулицю. Точніше, вигнали її батьки, а Ірина мовчала. Теща ніколи мене не любила і всі ці роки вела боротьбу зі мною, а потім ситуація стала просто нестерпною.

Чи варто говорити, що я не тільки був в шоці, але і не знав, що мені робити взагалі. Йти жити мені фактично було нікуди, гроші були витрачені на їх будинок. Я ніколи нічого не відкладав для себе – всі мої заробітки йшли на утримання нашої великої сім’ї. Повернутися до мами в село теж не вихід, адже тут у мене робота, діти, друзі. Вдома у нашій старенькій хаті залишилася моя мама. Я навіть не хотів нічого їй розповідати, боявся, що вона не витримає.

Я не хотів розлучатися, намагався говорити з своєю дружиною, але вона наполягала на розлученні. Наші дівчатка вже вчилися в університеті, ще трохи і вони почнуть жити своїм життям. Ірина вважала, що в сорок років ще можна почати життя заново. Вона постійно наголошувала, що не любить більше мене. Але я думаю, що це результат впливу її мами. Теща для моєї дружини завжди мала більший авторитет, ніж я.

Я зрозумів, що дружина не жартує, коли прийшла повістка в суд. Нас розлучили. Теща вимагала, щоб я покинув їх дім. Вона вже забула, що все, що у нас є, зроблено за мої гроші, адже двадцять років я вкладався в цей будинок. Друзі радили мені судитися і вимагати від них матеріальної компенсації. Та я вирішив, що не буду цього робити, і це не заради дружини чи тещі, це – заради дітей. Все, що я надбав за своє життя, я залишив своїм донькам.

Від Ірини я їхав з однією невеликою валізкою, де були найнеобхідніші речі. Куди йти, я не знав. Все вирішив випадок. Мене запросили до родичів на весілля. Там я познайомився з жіночкою, яка була старша за мене на сім років. Марина була вдовою, діти у неї давно вже одружилися, тому вона жила одна. Ми почали з нею спілкуватися, а потім, дізнавшись про мою проблему, вона запропонувала мені переїхати до неї.

Я погодився, хоча особливих почуттів до Марини у мене не було. Зараз ми живемо вже три роки, я знайшов роботу і майже звик до нового життя. На колишню дружину і тещу в мене залишився осад, але я намагаюся відпустити ситуацію. Бог їм суддя.

Фото ілюстративне – Province.

You cannot copy content of this page