fbpx

Від Ігоря не можливо було приховати зміни в поведінці дружини, він знав, що до нього Таня любила іншого хлопця, здогадувався, що не пройшла ця любов безслідно. – Таню, скажи, це він? – Ігор пильно подивився на дружину. – Так, не буду від тебе приховувати. Дай мені розлучення, я вже все вирішила, – сказала жінка. Через два місяці Тетяна і Василь повернулися додому, в рідне село, розписалися і нарешті стали чоловіком і дружиною

Доля наздогнала через кілька років.

Тетяна дуже любила Василя, тому і заміж за нього зібралася. Якось батько Тетяни здалеку побачив майбутнього зятя, підійшов, привітався:

– Ну що, Василю, весілля коли? – запитав батько, поплескуючи майбутнього зятя по плечу.

– Скоро Іване Петровичу, ось тільки з’їжджу в місто грошей підзаробити і розпишемось.

Тетяна і Василь жили по сусідству, разом росли, сиділи за однією партою. А потім хлопець по іншому глянув на свою подругу, Таня розквітла наче квітка навесні. Почали зустрічатися.

Після школи дівчина поїхала в райцентр, закінчила медичне училище, Вася ж відучився на механіка і працював в ремонтної майстерні у приятеля.

– Тетянко, от би в місто виїхати, – все мріяв хлопець.

– Та що там в твоєму місті? Тут батьки, рідний дім, робота.

– А там перспектив більше, і життя цікавіше, – заперечив Василь.

– Ось і їдь в своє місто, хто тебе тримає, – ображалася дівчина і тікала.

– Тань, ну куди ти? Ти мене тримаєш, куди ж я без тебе.

Читайте також: – Ти що твориш, ти знаєш, що у нього двоє дітей? – Наталя вирішила боротися за своє сімейне щастя і прийшла на роботу до суперниці. Крик, шум, всі, звичайно, зацікавилися, начальство з кабінетів вибігло. Віддавати свого чоловіка іншій вона наміру не мала

Незабаром Василь почав збиратися зі своїм приятелем в столицю.

– Всього два місяці, – заспокоював він Тетяну, – пролетять, озирнутися не встигнеш.

– Ти хоч телефонуй частіше, я буду чекати.

Потекли дні, тижні, йшов другий місяць, коли Таня помітила якісь дивні погляди сусідок, то подружки стояли перешіптувалися, дивлячись на неї. Василь, який перший час дзвонив, практично кожен день, раптом зник.

Запідозривши недобре, кинулася дівчина до матері Василя. Та, побачивши дівчину, розплакалася.

– Так що трапилося то? Що з Василем? – закричала дівчина.

– Одружився він, ось додому їде знайомити.

– Цього не може бути! Як одружився? А я? Я ж його чекаю!

– Доню, бачить Бог ти мені рідніша, але що я можу вдіяти.

– Коли він приїде?

– Сьогодні ввечері, – опустила очі жінка.

Прибігши додому, Тетяна покидала речі в сумку і потихеньку вийшла з дому в сутінках.

Місто зустріло її яскравими вогнями і суєтою, незважаючи на пізній час доби. В руках дівчини був листок з адресою тітки.

Юлія Степанівна нікого не чекала, коли в двері тихо постукали, лише на третій раз вирішила перевірити, потихеньку підкравшись до вхідних дверей.

– Таня! Що ж ти ночами ходиш, лякаєш, що сталося? Без дзвінка і попередження.

– Тітко Юлю, пустіть на кілька ночей, зніму житло, заважати не буду, – благала дівчина.

А потім за чаєм вона все тітці розповіла, та залишила у себе дівчину, пообіцявши допомогти з місцем в місцевій лікарні.

Незабаром Таню взяли на роботу медсестрою, схоплювала вона все на льоту, рука у дівчини була легка. Полюбили її всі починаючи від пацієнтів, і  закінчуючи головним лікарем.

Одного разу в лікарню прийшов молодий терапевт Ігор Олексійович, недовго думаючи почав приділяти Тетяні знаки уваги, робив це красиво, до того ж був вихований і освічений, дівчина і здалася. Незабаром молоді люди розписалися, Ігор теж був приїжджий, тому перший час вирішили жити в гуртожитку, відкладаючи гроші на квартиру.

***

– Тетяна, терміново ходи сюди, тут пацієнти нові! – закричала старша медсестра.

В чоловікові, що потрапив до них, Таня впізнала свого Василя.

Того вечора Таня побігла до тітки, кинулася їй на шию і проридала кілька годин поспіль.

– Дівчинко моя, любиш ти його ще, не забула.

– Я боюся, що Васі не стане.

– Не хвилюйся, лікарі у вас чудові, швидко на ноги поставлять.

Через кілька днів Василь прийшов до тями. Першою він побачив Тетяну, дізнавшись, що дружини не стало, довго дивився у вікно і мовчав.

– Тетяно, – якось сказав чоловік, – я не хотів заподіювати тобі біль, сам не знаю, як це сталося. Аня чекала дитину, вона була сиротою, плакала, просила залишитися, я пошкодував її, але мабуть долею мені дарована ти, якщо наші дороги знову перетнулися.

Василь промовчав і додав.

– Артем – хороший хлопчик, тямущий, добрий, лагідний. Ви подружитеся, я впевнений.

Від Ігоря не можна було приховати зміни в поведінці дружини, він знав, що до нього Таня любила іншого хлопця, здогадувався, що не пройшла ця любов безслідно. Але сподівався на краще.

– Таню, скажи, це він? Той пацієнт, у якого ти просиджуєш весь вільний час? – Ігор пильно подивився на дружину.

– Так, не буду від тебе приховувати. Дай мені розлучення, я вже все вирішила, – сказала жінка і заплакала.

Через два місяці Тетяна і Василь повернулися додому, в рідне село з Артемком. Ольга Сергіївна, побачивши ще здалеку сина кинулася у двір зустрічати дорогих гостей.

– Знала я, що ви ще зустрінетеся дітки мої, як я рада синочку, – сказала жінка обіймаючи онука, – ну проходьте, не стійте на порозі.

Минуло кілька років, Тетяна та Василь розписалися і у них народилася чудова дівчинка Дарина. За ці роки чоловік відбудував великий двоповерховий будинок. Все життя він мріяв про велику, люблячу, дружню родину. І ось ця мрія потихеньку почала втілюватися в реальність.

Видно, долею була для Василя суджена Тетяна.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page