fbpx

Від чужих людей, зовсім випадково, Марія дізналася, зо її племінниця з чоловіком зараз в Німеччині, обоє вже працюють там, планують залишатися. Марія повірити в це не могла і стала дзвонити Олені за кордон. Племінниця відразу скидала дзвінки, тоді Марія до сестри побігла. Як таке можливо, коли вона все майно віддала їй за одну обіцянку

Марія мала непросту жіночу долю. Жінка вийшла заміж з великого і щирого кохання, але через рік після весілля, на жаль, чоловіка не стало. Тоді наче щось перевернулося в її душі, усе їй стало байдуже в цьому світі, як і байдужі усі.

Було настільки складно усе це усвідомити, що Марія вирішила себе присвятити роботі, щоб навіть вільної хвилини не було на сумні думки. Адже, як тільки вона зупинялася і з’являвся вільний час, Марія відразу поринала в гіркі спогади, які не давали їй спати.

Але не даремно ж люди говорять, що час дуже швидко лікує. Тому, як минуло трохи часу, Марія зрозуміла, що повернути минуле не зможе, тому потрібно й далі жити життя.

Жила жінка з вечора до ранку, всю себе присвячуючи роботі, навіть друзів не мала, все її спілкування зводилося до розмов з колегами на роботі та родичами на великі свята.

Єдина розрада та любов у Марії була її племінниця рідна Оленка, єдина донька її сестри. Для Марії вона була наче рідна донечка. Можна сказати, що виростила її разом з сестрою.

На хорошу освіту Оленки Марія відкладала гроші не один рік. Та й, як навчалася племінниця, то Марія частенько їй давала гроші, ще й одяг гарний купувала їй.

Загалом, все що заробляла, старалася поділитися з рідними, адже більше нікого не мала, лише надію на те, що й вони її не залишать в біді, в разі чого.

Минули роки, Марія вже постаріла. Жила одна в великій хаті. За життя вона багато чого пристаралася, відклала чималу суму грошей, зробила гарний ремонт у будинку своєму, поставила новий високий паркан, провела газ і воду в хату.

Як Оленка приїхала з навчання, Марія покликала її до себе додому, адже вважала. що племінниця доросла і добре розуміє усе.

– Ти, доню, знаєш, що була мені всі роки, як за рідну. Прожила я своє життя не так добре, на жаль, як хотілося жити, але доля у мене така. Скоро вже на пенсію піду, задумуюся я останнім часом, що нікому я не потрібна, адже немає у мене рідніших людей за тебе і маму твою. Я зізнаюся тобі щиро, що маю надію, що ти мене доглянеш на старості років, а я віддам тобі все, що маю. Все життя не даремно ж працювала.

Молода Олена дуже зраділа цим словам, обійняла вже немолоду тітку і запевнила її, що ніколи її не залишить, щоб не трапилося в житті.

Згодом Олена вийшла заміж, Марія на весілля подарувала документи на свій будинок, віддала всі гроші, хотіла гарного майбутнього для молодих. І першим часом Олена таки довідувалася до тітки, поки жила у маминій хаті, а потім стала все рідше до неї приходити.

А нещодавно Марія, випадково, дізналася, що Олена з чоловіком поїхала в Польщу до його родичів, знайшли там роботу, планують купляти житло. Виявляється сестра давно вже знала, але Марії ніхто нічого не говорив. Виявляється, що вона тепер зовсім сама залишилася, але без хати і грошей, лише пенсія єдина на життя залишилася.

Марія телефонувала Олені, та не брала телефон. Тоді пішла до сестри, а та стала виправдовувати доньку, мовляв, вона ще молода, має своє життя влаштовуватися, а не підлаштовуватися під тітку. Мовляв з хати її ніхто не виганяє – живи собі та радій.

Тепер Марія дуже шкодує, що довірилася рідним людям, можливо б, чужа людина доглянула її, якби вона щось мала б дати взамін. А тепер вона зовсім нікому не потрібна. адже залишилася без майна. Прикро, що рідні люди зрадили на старості років.

Марія тепер не знає, що їй робити. Чи можна ще змінити щось, коли є дарування?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page