Мій чоловік вже 20 років їздить на роботу закордон, точніше, він там живе, а додому приїжджає лише на свята. Ми у шлюбі 3о років, у нас двоє дорослих синів. Я ніколи так не була впевнена в тому, що у мого чоловіка є інша сім’я, як зараз.
Одружилися ми молодими, відразу після інституту. Я народила дітей, двох синів практично один за одним, сиділа в декреті. Нам були потрібні гроші, а чоловікові трапилася цікава пропозиція – їхати на заробітки в Чехію. От як він перший раз туди поїхав, так і прижився там.
Зараз Михайло працює на керівній посаді, заробляє дуже добре. Поки він працював, я теж не сиділа склавши руки – синів наших ростила, і будинки будувала. Один будинок ми звели для себе, і поруч два однакових – для синів. Я завжди мріяла, щоб діти жили поруч.
Чоловік для нас грошей ніколи не шкодував, висилав все, що заробляв. Мені завжди довіряв, казав, щоб я витрачала їх на свій розсуд. А що я могла кращого придумати, як будуватися? Нерухомість вона завжди в ціні, та й дітям потрібне було житло.
Сини обидва вже одружені, ми з чоловіком їм урочисто ключі від будинку на весілля вручили, на заздрість всім родичам і сусідам. Я пишалася тим, що у нас все так добре вийшло, хоча розуміла, яку ціну сама за цей добробут заплатила. Життя проходить, а чоловіка я бачу два рази на рік – на Різдво і на Великдень.
Спочатку мене це дуже непокоїло, але за роботою і турботами я якось про це не думала. Ви ж лише подумайте, я збудувала три будинки! З допомогою майстрів, звичайно, і за гроші чоловіка, але ж керувала усіма процесами я, і тривало це багато років.
Нарешті всі ми намістилися, будинки збудовані, сини з дружинами живуть добре, вже нам з чоловіком внуків подарували, і я подумала, що чоловік міг би вже і додому повертатися, адже всіх грошей і так не заробиш, а нам от до пенсії рукою подати.
Але Михайло мій навіть чути нічого не хоче про те, щоб залишати роботу в Чехії, у нього там все зараз просто чудово. Чоловіку моєму 55 років, мені 54. Він каже, що хоче там до пенсії точно бути, а далі побачим.
Мені переїжджати в Прагу він ніколи не пропонував, вважає, що я вдома на господарстві потрібніша. Зараз, коли діти вже влаштовані, я не проти переїзду, але Михайло переконаний, що не варто цього робити.
Весною, коли в Україні почалася війна, я з двома невістками і двома внуками поїхала в Прагу. Михайло нас там зустрів, але до себе на квартиру не повів, сказав, що місця мало, і винайняв для нас окрему квартиру, сам все оплатив.
От тоді і закралася в мене думка, що має мій Михайло тут іншу родину. А як інакше пояснити, що він навіть мене до себе не покликав?
Побули ми там кілька місяців, і влітку повернулися. Тепер мене не покидає думка, що в чоловіка хтось є. Мені перед невістками соромно, вони хоч і мовчать, але теж дійшли до такого висновку.
Тепер думаю, що робити далі? Чи можна якось змінити цю ситуацію, чи мудріше зараз просто змиритися з тим, що є?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
