fbpx

Весілля, як такого, у нас не було. Ми з Олексієм просто розписалися, у мене навіть не було білої сукні. В силу віку, і того, що я жила в квартирі свекрухи, я терпіла їй усе. Вона постійно мені докоряла, що я – ніхто, що її син привів мене практично з вулиці. Я плакала, але не жалілася ні чоловікові, ні своїм батькам. Пройшло більше двадцяти років, а в наших із свекрухою стосунках нічого не змінилося

Не солодке життя з свекрухою.

Не встигли за свекрухою зачинитися двері нашої квартири, як ми з чоловіком знову посварилися. І так відбувається завжди, скільки я себе пам’ятаю. Я з чоловіком живу 24 роки. Одружилися ми дуже рано – мені було всього 17, чоловікові 19. Це і стало першою причиною, чому свекруха мене незлюбила.

Вона щиро вважала, що її сину ще рано одружуватися, як мама 22 річного сина, зараз я її дуже добре розумію. Та ми були молоді і закохані. Олексій якраз закінчував навчання в медичному училищі, планував вступати до університету. А я щойно закінчила школу. Батьки пробували нас відговорити, та ми твердо вирішили поєднати наші долі.

Весілля, як такого, у нас не було. Ми з Олексієм розписалися, посидівши з друзями в кафе. У мене навіть не було білої сукні. Та заради любові я була готова на все.

Свекруха нас ні в чому не підтримала. Єдине що, не перечила нашому одруженню, бо добре знала впертий характер сина, незважаючи на його юний вік.

Після розпису ми поселилися в свекрухи. У неї була шикарна трикімнатна квартира в центрі міста, і вона нещодавно розлучилася із своїм чоловіком. Свекрусі на той час було 45 років і вона була великим начальником в нашому регіоні. Мої ж батьки були простими робочими без регалій і грошових заощаджень. До того ж, якраз наступив час, коли люди втрачали роботу, було повне безгрошів’я.

В силу віку, і того, що я жила в свекрушиній квартирі, я терпіла їй усе. Вона постійно мені докоряла, що я – ніхто, що її син привів мене практично з вулиці. Я плакала, але думала, що так має бути. Не жалілася ні чоловікові, ні своїм батькам. Невдовзі зрозуміла, що чекаю дитину.

Жодного разу свекруха до дитини не підійшла, не зважаючи на те, що ми продовжували жити з нею в одній квартирі. З роботи вона завжди приходила втомленою, ні з нами, ні з дітьми практично не спілкувалася.

Читайте також: Свати покликали Галину в гості у суботу, на серці продовжувала наростати тривога. І, як виявилося, не даремно. Оскільки Галина з Іваном не мали власної автівки, викликали таксі, заплативши чималу суму, але ж не їхати їм автобусом. Майбутні свати зустріли їх на вулиці, з виразу їх обличчя було видно, що вони не вражені першою зустріччю. Галина ж, навпаки, була вражена, бо такий шикарний будинок бачила, хіба що, на картинках

Не зважаючи на тотальну всеохоплюючу нелюбов свекрухи до мене, я все одно намагалася їй догодити, сподобатися, чи що. Мої батьки, хоч і жили бідно, та навчили мене, що в домі має панувати злагода. І старалася, з усіх сил старалася… В квартирі завжди була ідеальна чистота, а оскільки я сиділа вдома в декреті, то завжди готувала їжу. Свекруха хоч би раз сказала дякую, черговий раз смачно пообідавши, чи повечерявши.

Розмова у неї завжди була одна: – Ти ніхто, а котлетами чоловіка довго не втримаєш біля себе. І я знову плакала.

Через три роки такого життя я знову зрозуміла, що чекаю ще одну дитину. На той час мені було 20 років. Свекруха не витримала, і вчинила скандал. Зайвий рот нашій сім’ї не потрібен.

Вона так і не пробачила мені, що її син досі не вступив до інституту. Олексій вирішив трохи відкласти цей процес, оскільки в нашій сім’ї з’явилася дитина і потрібно було її годувати, чоловік влаштувався на роботу на швидку. Проте не покидав надії таки вступити до інституту і стати лікарем. А із звісткою про другу дитину, цей процес знову відкладався на невизначений термін. Свекруха лютувала.

Після народження другої дитини, все начебто, уляглося. Свекрусі було не до нас, вона нарешті переселялася в свій невеличкий будинок. Квартиру вона залишила нам.

Перший час вона до нас практично не заходила. Другого свого внука вона зовсім не бачила – чи то їй було настільки не цікаво, чи то часу не мала, не відомо. Але я була щаслива, що вона до нас не приходить.

Все змінилося, коли вона втратила роботу. От тоді і почалося для нас веселе життя. Тепер я була винна абсолютно в усьому, хоча і тримала все на своїх плечах. Олексій нарешті вступив до інституту, але продовжував працювати, правда, у вечірні і нічні зміни, тому що зранку мусів ходити на заняття.

З двома дітьми на руках на роботу я не могла вийти, чоловіка вдома я практично не бачила. Мої батьки жили далеко в селі, а свекруха, якщо і заходила, то тільки для того, щоб мене розкритикувати. За всі роки я кращою так і не стала. І вона, не соромлячись, не втомлювалася мені це повторювати.

І що найцікавіше, з роками я помітила, що кожен візит свекрухи до нас додому, закінчувався сваркою. Вона зачиняла за собою двері, а в повітрі витав такий негатив, який обов’язково до вечора виливався у скандал, причому на рівному місці.

Якось моя свекруха захворіла. Тоді вперше вона і змінила пластинку, навіть по імені мене називала. – Оленко, прийди, допоможи, і все таке.

Я, звичайно, пішла, бо хто ж їй допоможе, як не ми, чоловік постійно на роботі, а діти, хоч і виросли, особливою любов’ю до бабусі не горять. Напевно, це справа не одного дня – щоб онуки тебе любили, потрібно, щоб вони відчували твою любов. А наша бабуся її ніколи не показувала.

Вдома у свекрухи я вийшла винна винна за те, що онуки не відвідують її. За її словами, це моїх рук справа. Хоча, бачить Бог, я тут ні до чого. Та її не переконаєш.

Зараз мені і самій за сорок. І от гадаю, невже за 24 роки спільного життя з її сином, я не заслужила, бодай поваги. Невже до кінця своїх днів, я так і залишуся в її очах “Ніхто”.

Олена М.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page