З своєю свекрухою, Наталією Вікторівною, я познайомилася на роботі. Ми працюємо разом в школі, я молодий спеціаліст, а вона – вчитель з великим стажем. Одного разу до нас на роботу прийшов її син, допомагати робити ремонт в класі. Олег був на чотири роки старшим за мене, працював тренером в престижній спортивній школі.
Він ще кілька разів приходив до нас в школу, потім ми почали спілкуватися частіше, а далі і зустрічатися. У нас все було добре, всі літні канікули ми проводили разом, єдине, що мене насторожувало, – Олег не хотів, щоб його мама знала про наші стосунки.
Я не розуміла, для чого це, адже з Наталією Вікторівною у мене склалися приятельські, доброзичливі відносини. Але я мовчала, чекала, коли Олег сам все розповість матері. Але одного разу я зрозуміла, що чекаю дитину, і сказала про це Олегу.
Олег, звичайно, зробив мені пропозицію, і запропонував переїхати до них з мамою. Але я хотіла залишитися на знімній, але окремій квартирі, бо прекрасно розуміла, що зі свекрухою жити не справа, тим більше зарплата Олега дозволяла, він добре заробляв, постійно міняв машини, і ні в чому собі не відмовляв.
Саме тоді я побачила Олега в новому світлі і зрозуміла, що він дуже прив’язаний до мами, і кроку боявся ступити без її відома.
– Дружина повинна жити у чоловіка, – пояснював Олег, – до того ж, як там мама без мене?
Думати про те, щоб взяти собі квартиру в кредит, Олег теж не хотів, тому мені довелося переїхати до до його мами.
Коли Наталя Вікторівна тільки дізналася, що ми з Олегом зустрічаємося, відразу висловила своє невдоволення, бо бажала бачити біля свого сина значно багатшу наречену.
Весілля у нас не було, ми просто розписалися і почали жити зі свекрухою. Я все ще сподівалася, що з часом зможу умовити чоловіка жити окремо, а поки не висовувалася, своїх порядків наводила, в загальному, розуміла, що я в гостях.
З роботи я приходила пізно, бо було багато справ, а вдома мене чекала тиха сімейна ідилія, мами з сином. Чоловік, звичайно, радів моєму приходу, але щоб зустріти дружину, яка в очікуванні, з роботи, він не здогадувався, як і вечерю приготувати.
Він тільки винувато, розводив руками, що вони з мамою все з’їли. – Ти приготуй сама собі щось, – говорив. Він, в принципі, не вмів готувати, та й потреби в цьому не було, мама завжди все робила.
Життя Наталії Вікторівни, з моєю появою в їхньому домі, не особливо змінилося – вона продовжувала дбати про сина, як і раніше, не довіряючи мені, ні готувати, ні прати, ні прибирати.
Жила я у них, як в гості приходила, було неприємно, хотілося жити своєю сім’єю, а виходило якось зовсім не так. Одне тільки радувало, з чоловіком у нас все було добре, а заради цього причіпки свекрухи можна і потерпіти.
Після народження внучки, свекруха напружилася, дуже їй не подобалося, що увага сина переключилася на дитину. Олег і справді дуже радів появі нашого малюка, він виявився чудовим батьком – сидів з дочкою, сам купав, годував, і навіть кашу варити навчився. Після роботи поспішав додому, щоб погуляти з дитиною, і з мамою вже не проводив стільки часу, як раніше.
Я тихо раділа, а сама думала, як би це вже з’їхати куди-небудь від мами.
Коли доньці виповнилося два рочки, мені вдалося прилаштувати її в садок, а сама я вийшла на роботу, і була вельми здивована від косих поглядів колег. Виявилося, що моя улюблена свекруха, такі небилиці про мене розповідала, які навіть близько біля правди не стояли.
Довелося мені піти в іншу школу, з першої ж зарплати я зняла квартиру і виїхала з дитиною. Чоловік вирішив залишитися з мамою, але періодично до нас приїжджав.
Через пів року я не витримала і сказала чоловікові, нехай щось вирішує, нічого туди-сюди їздити, я втомилася доньці пояснювати, де її тато. Олег приїжджав кожен день, займався дочкою, і на ніч їхав до матері.
Як не дивно, але закінчилося все добре, бо після цієї розмови вже на наступний день, чоловік приїхав з валізою, він не міг допустити, щоб його маленька принцеса росла без нього, ось тільки треба було його підштовхнути до рішучого кроку.
Свекруха до нас не приїжджає, вона не може пробачити мене, а внучка і раніше її не цікавила. Олег їздить до матері, але один. Сподіваюся, що Наталія Вікторівна колись таки змінить своє ставлення до нас.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
