– Ми і самі дуже здивувалися, коли свекруха нам квартиру на весілля подарувала! – розповідає 28-річна Анна.– Ну тобто не нам, звичайно, синові, але все одно! Це був сюрприз, ми не очікували зовсім. Знали, звичайно, що у неї є зайва квартира, дісталася їй у спадок.
Але про те, щоб нам там оселитися, навіть не думали. Там багато років квартиранти жили, грошима від здачі вона свого часу Богданові навчання оплачувала, і сама на них жила – на пенсію ж не розгуляєшся. Ну ось, а зараз квартирантів виселила, ключі разом з дарчою нам вручила –заселяйтеся, каже, і живіть, хочу, щоб у моїх онуків з самого початку свій куточок був.
Весілля у Анни і Богдана було дуже скромним, наречена вже чекала двійню. Молоді розписалися в РАЦСі, приїхали в ресторан – посидіти і чисто символічно відзначити подію з найближчими. Гостей було небагато: свекруха, батьки Анни, її молодша сестра і старший брат Богдана з дружиною.
Старшому синові свекрухи, Андрію, вже за сорок, але дітей у них з дружиною немає.
– Все на ноги ставали, хотіли пожити для себе! – зітхає свекруха. – Я їм казала – народжуйте, поки молоді, поки здоров’я є! Я допоможу, сидіти буду, скільки треба. Ні, і слухати не хотіли! Оксана, невістка, взагалі мене відшила відразу – мовляв, Лідіє Петрівно, не втручайтеся, це взагалі не ваша справа! Досить задавати безтактні питання! Коли нам треба буде, тоді і народимо!
Лідія Петрівна важко зітхає.
– А от не вийшло, коли їм треба було… Після весілля вони квартиру взяли в кредит, економили на всьому, платили прискореними темпами, син говорив, в декрет йти можливості немає, ось розплатимося з боргами, тоді і про дітей подумаємо. Гаразд, виплатили, але тут знову не до дітей – ремонтами займалися, меблі купували, по світу їздили.
І ось коли заробили і стали планувати, з’ясувалося, що не виходить нічого. Оксана вирішила, що народжувати в такому віці вже не варто, навіть якщо б була така можливість.
– Треба було не з квартирою питання вирішувати відразу, як одружилися, а з дітьми! – ділилася своїми міркуваннями з Анною Лідія Петрівна. – Почали б думати про це не в тридцять п’ять, а на десять-дванадцять років раніше – вже б зараз дитина школу закінчувала. А з квартирою б як-небудь вирішилося! Зрештою, на вулиці у нас ніхто не живе…
Треба відзначити, розмови ці Лідія Петрівна з Анною вела ще до того, як дізналася, що «молодші» чекають малюків. Анна з Богданом жили в знімній квартирі вже два роки, вели розмови про весілля, і зрозуміло було, що у них все серйозно. Свекруха закликала не брати приклад з Андрія і його дружини, не відкладати народження дітей на останній момент.
Зараз всі щасливі, і ситуацію затьмарює тільки одне – витівка старшого брата з дружиною на весіллі у молодшого.
– Свекруха таку гарну промову виголосила! – розповідає Анна. – Що ми молодці, сміливі, що зважилися на малюків, мовляв, не те, що деякі надто розумні, які всюди хотіли соломки підстелити… І вручила свій подарунок – конверт з дарчою і ключі. Заїжджайте, каже, це ваше, робіть там, що хочете, і онуків моїх привезіть вже в свою квартиру…
І тут встає старший брат, Андрій. А нам, каже, мамо, ти на весілля пам’ятаєш, що подарувала? Набір келихів і комплект постільної білизни! Все життя все тільки для Богдана – і платна освіта, і квартиру зараз. Ну що ж, я все зрозумів – немає у нас з Оксаною сім’ї, значить. Піднялися вони і пішли з кафе…
Свекруха засмутилася, Анна з Богданом теж.
– Ми-то з Богданом ніби як зовсім ні при чому! – зітхає Анна. – Ми у Лідії Петрівни нічого не просили, не знали навіть, що вона таке зробить… А брат он який виявився! Сорок три роки людині, а йому тільки заплакати не вистачало! Дитячий садок… Згадав, що йому на весілля майже двадцять років тому подарували!
Анна вважає, що хоч це і не її справа, але старший брат її чоловіка дійсно вчинив не по-чоловічому.
Фото ілюстративне – neolove.
