Ще пів року тому моя рідна сестра оголосила, що влітку буде виходити заміж. Вся наша сім’я давно знала її нареченого, бо Леся зустрічалася з Борисом вже років зо три. Він і вдома бував у наших батьків, і вона сама з його родиною була знайома.
Мені 36 років, я заміжня, у мене є восьмирічна донька. Моїй молодшій сестрі Лесі нещодавно виповнилося 30. На шлюб сестри з Борисом сподівалася вся наша сім’я.
– Такий хлопець хороший, – говорила мама відразу після знайомства з Борисом, – хоч би вже все вийшло, ну скільки можна одній кувати.
І ось – здійснилося. У січні, на Різдвяні свята, Борис зробив сестрі пропозицію. Весілля вирішили робити в серпні: рідна сестра майбутньої свекрухи мала приїхати з Італії спеціально на весілля племінника.
Тітка Бориса приїхала в середині липня, до цієї події і приурочили загальне знайомство двох сімей. Щоб вже на весіллі знати один одного в обличчя.
Епохальні посиденьки вирішили влаштовувати в просторій квартирі тітки Бориса, Валерії Петрівни. Молодшу сестру мами Бориса всі любили і поважали, в їхній сім’ї вона була незаперечним авторитетом: забезпечена, владна. Сама вона колись була одружена, але дітей не народила.
Ще до її приїзду свекруха сестри не могла мені нарозповідати про Валерію Петрівну. Вона щиро вважала, що від сестри залежатиме добробут молодят.
– І допоможе, і спадок Валерія залишить єдиному племіннику і хрещенику, у неї, крім нас з чоловіком і Бориса, нікого ближче немає, – повторювала мама Бориса в радісних передчуттях.
Прийшли ми до цієї тітки в гості – я, чоловік, наша дочка, мої батьки, Леся, і Борис з татом і мамою. Те, що Валерія Петрівна дуже вишукана і вимоглива, стало зрозуміло з порога. Квартира і справді у неї була добре обставлена, зі смаком, адже на заробітках вона вже була років зо десять.
А за столом вже розмова зайшла про те, чим займається і як вчиться наша з чоловіком дочка. Тітка Бориса взялася нас повчати, як ми маємо виховувати свою дитину і в які гуртки віддавати. Ми намагалися перевести розмову в інше русло, але коли зрозуміли, що Валерія Петрівна завелася надовго, ми з чоловіком встали з-за столу, подякували і пішли. Ми ж прийшли знайомитися з родиною майбутнього чоловіка нашої Лесі, а не розглядати з лупою таланти, здібності та майбутню долю нашої дитини.
Виявилося, що тітці дуже не сподобалося те, що ми так рано пішли від неї і не прислухалися до її цінних порад. Після тієї зустрічі Леся мені зателефонувала і повідомила, що на весілля кликати мене не буде.
– Зрозумій мене правильно, я на своєму весіллі не хочу неприємностей. Валерію Петрівну ми не запросити не можемо, вона Борису хрещена, та й багато чого від неї залежить. Так що вибач, ми з чоловіком потім краще до вас в гості зайдемо.
Мама стала на сторону сестри і теж просила з розумінням віднестися до ситуації, мовляв, Лесі пощастило з нареченим, не треба нічого псувати.
– Ти ж сестра, ти зрозумієш, а Лесі негоже сімейне життя починати з розбіжностей з родиною чоловіка. Ну що тобі варто було тоді просто промовчати, вислухати і промовчати!
Мовчати я не збиралася, це не моя тітка. І зовсім не шкодую, що все вийшло саме так. Правда, мені прикро, що я не зможу побувати на весіллі у рідної сестри, та й донечка про це свято так мріяла, але вже – буде як є.
Після весілля піти до них, посидіти і відзначити, ми з чоловіком відмовимося. З мамою, яка підтримала меркантильні резони Лесі, Бориса і його сім’ї, ми тепер теж не спілкуємося. Ось так. Дочекалися тітку.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
