До свого ювілею я так довго готувалася, все мріяла відзначити його в великому колі родини і друзів, але через останні події, що відбуваються в світі і у нас в країні, я вирішила святкувати в тісному родинному колі. 60 років – як на мене, це доволі значуща дата.
Я живу з донькою, Вірі 30 років і вона, на жаль, досі не вийшла заміж. У мене є ще одружений син, Віктору 40 років. Я сподівалася, що ми так і відсвяткуємо – я, Віра, Віктор, невістка Люба і внучка Марія.
Весь тиждень я зносила додому продукти, наготувала кілька салатів, голубці, холодець, оселедець, запекла м’ясо. Одним словом, накрила шикарний стіл. Святкувати ми вирішили в суботу, я заздалегідь попередила дітей, щоб вони нічого собі не планували. Але в зазначений час син не прийшов, я почала йому телефонувати, він не брав від мене слухавки.
Замість того, щоб святкувати і дякувати Богу за прожиті роки, я проплакала весь вечір. Донька ледве мене заспокоїла. Словами не передати, як гірко мені було збирати зі столу тарілки, повні їжі. Я ж для них старалася, а вони так зі мною поступили.
В неділю я не витримала і сама поїхала до сина в гості. Син одружений вже 15 років. Я виховувала дітей одна, так як чоловік, проживши зі мною 5 років, поїхав на заробітки і пропав. Більше я про нього нічого не чула.
Я залишилася одна з двома дітьми, добре, що у мене хоч була велика трикімнатна квартира, яку мені допомогли купити мої батьки. Так і жили. Коли син в 25 років сказав мені, що хоче одружуватися, я без проблем дозволила йому привести дружину до нас і віддала молодятам одну кімнату. В іншій кімнаті жила 15-річна донька.
Мені ж залишилася прохідна кімната, було важко, але я ніколи не нарікала, головне, щоб дітям було добре. Так ми прожили разом 7 років, в моїй квартирі і внучка народилася, вона практично виросла у мене на руках.
Але потім не стало моєї свекрухи. Всі ці роки вона не підтримувала з нами ніяких відносин, але видно під кінець її совість таки прокинулася. Оскільки її син, тобто батько моїх дітей, так і не знайшовся, вона залишила квартиру мені.
Квартира була старенька, однокімнатна. Я зробила там капітальний ремонт і пустила туди жити сина з невісткою. Мені здавалося, що вони були щасливі, нарешті невістка буде сама собі господинею. Відколи вони переїхали, ми стали менше спілкуватися, але я з цього проблеми не робила. По святах ми завжди були разом.
А тут вперше вони не прийшли, до того ж у такий важливий для мене день. То ж я поїхала з’ясовувати, чи бува не трапилось чого. Я приїхала до них десь о годині десятій ранку. Привезла усякої смакоти, яка залишилася з вчорашнього святкового столу. Двері мені відчинила заспана невістка. Вона з порогу запитала мене, навіщо я до них прийшла.
Я зайшла в квартиру, син ще спав. Коли він побачив мене, одягнувся і запросив мене випити чаю. Я не розуміла, що відбувається, тому запитала прямо – чому вони вчора так негарно зі мною повелися. Які такі невідкладні справи були у них, що вони і не приїхали, і на мої телефонні дзвінки не відповідали.
Син мовчав, а відповідь невістки мене ошелешила. Виявляється, всі ці роки вона страшенно на мене ображена за те, що я їх відправила жити в однокімнатну квартиру, а сама розкошувала в трикімнатній. Мовляв, вони через це навіть другу дитину собі не змогли народити, місця було замало.
Я пішла від них просто розбита. Як так можна – дай, та ще й не добре. Отака їхня вдячність…
Фото ілюстративне – sibteplokomplekt.
