fbpx
Життєві історії
Весь тиждень я мовчала, чекала наступних вихідних. Чоловік за двері і я бігцем одягатися, стрибнула в машину. Чоловік був справді за містом, тільки не біля водоймища, а в лісі. Я під’їхала і стала неподалік від його машини. Години через дві з лісу вийшли двоє: Андрій та жінка

Мені 28 років, я заміжня вже чотири роки, зараз чекаю дитину. Жити довелося перший рік у мами чоловіка, ми з Андрієм через пів року після весілля купили однокімнатну квартиру. Заплатили недорого, якісь заощадження були і в мене, і в нього, але квартира була в поганому стані, так що ремонт робився довго, добре, що мій тато допомагав.

Машини були в нас обох, але продавати їх заради того, щоб купити квартиру більшу або новішу, ми не бачили сенсу: багато за них ми б не виручили, бо вони не нові, а колеса дуже полегшували нам життя.

Спільної мови ми зі свекрухою Оксаною Іванівною так і не знайшли, мені все здавалося, що вона прагне чоловіка від мене віддалити, а вона в мені бачила суперницю, яка прийшла на її територію в спробі відібрати найцінніше – її синочка.

Я відразу пропонувала пожити у моїх батьків, у них двійка, брат мій давно самостійно живе. Але чоловік не погодився, каже, що в прийми не хоче.

– У тебе і мама, і тато, а в мене тільки мама, і я чоловік. Краще квартиру знімати.

Я подумала, порахувала: на квартиру не вистачає зовсім небагато, та потім ремонт робити, та меблями треба мати, ні, знімати — не варіант. Спробуємо пожити зі свекрухою.

– Синочку, – кликала ввечері Оксана Іванівна Андрія, – вийди на хвилинку, мені тобі щось сказати треба.

– Синочку, відвези мене до тітки Марини. А дружина твоя нехай поки що одна їде, машин же у вас дві, – попросила милим голоском свекруха, коли ми збиралися їхати в гості до друзів.

Я вже години рахувала, коли ж ми переїдемо. Але після того, як ми почали жити окремо, легше не стало: то свекруха прийде не вчасно, то принесе їжу, наче я чоловіка свого зовсім не годую, то забере сорочки чоловіка, щоб ґудзики пришити.

Я Андрію говорила, що мені не до душі ці часті візити його матері, це якось подіяло, бо Оксана Іванівна поступово в нашому домі взагалі перестала бувати.

Одного разу в неділю Андрій почав кудись збиратися, сказав, що на рибалку з друзями. Він часто їздив з хлопцями за місто, рибу привозив, чистив і смажив сам.

Я тоді була на третьому місяці, і коли Андрій наступними вихідними теж на рибалку зібрався, я в торговий центр вирішила з’їздити, і випадково побачила друга чоловіка, того самого, з яким він рибачить зараз.

Весь тиждень я мовчала, чекала наступних вихідних. Чоловік за двері і я бігцем одягатися, стрибнула в машину. Чоловік був справді за містом, тільки не біля водоймища, а в лісі. Я під’їхала і стала неподалік від його машини.

Години через дві з лісу вийшли двоє: Андрій та жінка. З кошиками, повними грибів. Я вирішила все з’ясувати і їх наздогнала. Андрій був з своєю мамою, яку не впізнала зі спини. Вони обоє були дуже здивовані моєю появою.

Я від полегшення, що мій чоловік не завів іншу, розплакалася прямо на місці. А потім мені так соромно стало: стежу за чоловіком, а він таємно за грибами їздив із мамою.

– Грибів цього року багато, – виправдовуючись пролепетала Оксана Іванівна. – А мені нема з ким у ліс піти. А тобі Андрій не став говорити, не хотів, щоб ти хвилювалася.

Мені було дуже незручно, я просто уявила, що років через 25 мій син буде зі мною таємно за грибами їздити, щоб його молода дружина не пилила.

– Ну все ж таки добре, – Андрій мене обійняв, що ти собі надумала? Ну ти даєш. Ну так, винен, не треба було так, але ж я просто не хотів, щоб ти хвилювалася, а мама дуже любить збирати гриби…

– А звідки була риба? – запитала я заспокоюючись.

– А ми до озера заїжджали і в чоловіків купували на зворотному шляху, – пояснив чоловік.

Минулими вихідними Одена з чоловіком та його мамою їздили по гриби до лісу. Разом. Оксана Іванівна їх дуже смачно готує, насолила та насушила на зиму багато. А по дорозі назад мама Андрія задумливо сказала:

– Вам у квартирі треба на лоджії полиці зробити, як у мене.

– Навіщо? – запитали ми.

– А де я по-твоєму зберігати запаси буду, коли ми з вами квартирами поміняємося? – відповіла мама, – вас скоро буде троє, а я одна. Мені потрібні свої полиці, раптом Оленка знову буде проти того, щоб я до вас приходила?

– Не буду, – червоніючи сказала невістка, – але полиці зробимо. – Дякую, мамо…

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page