Те, що у мого чоловіка є велика рідня, я зрозуміла ще на нашому весіллі. З моєї сторони було 20 гостей, а з його – 100. Ми з чоловіком не хотіли такого широкого гуляння, але його маму нам було не переконати.
У результаті було запрошено всю рідні, що значно перевищувало обумовлений бюджет. Але свекруха сказала, що на весілля єдиного сина вона гроші знайде. Простіше було погодитись, ніж сперечатися з нею.
З’ясувалося, що половину із запрошених гостей мій чоловік бачить вперше чи вдруге у житті. Але головне, що свекруха була задоволена. Щоправда, тиждень після весілля нам довелося жити на дачі у моїх батьків, тому що в нашу знімну однокімнатну квартиру набилося вісім чоловік. Що діялося в двійці свекрухи, я навіть уявляти не хочу. У них у сім’ї не прийнято, щоб гості витрачалися на оренду житла, всі готові спати покотом на підлозі, в тісноті, та не в образі.
Але це був виняток із правил. Більше рідня на наші куці квадратні метри не претендувала. Свекруха всіх гостей, які прибувають до неї із завидною регулярністю, розміщувала у себе. Мене все влаштовувало, поки ми з чоловіком не придбали собі простору трикімнатну квартиру.
Минулого року не стало тітки по батькові, після чого він успадкував за нею дві квартири. Розташовувалися вони не в нашому місті, тому місцем проживання не годилися. Навіть в оренду їх складати було б проблематично. Батьки подумали і вирішили, що нам треба допомогти з житлом.
Ми на той час безуспішно накопичували на іпотеку. У тому плані безуспішно, що накопичення йшли набагато повільніше, ніж хотілося б, а ціни зростали. Ми ж одразу замахувалися на двоє, щоб уже раз і назавжди. А тут така допомога від батьків.
Наших накопичень і грошей, виручених з продажу спадщини тата вистачало або на двійку з ремонтом і повним меблюванням, або на троячку, але з дешевим ремонтом. Ми подумали і вибрали трикімнатну. А ремонт з часом зробимо та меблі купимо.
Тільки ми встигли заселитися, тільки почали обживатися, як пролунав дзвінок від свекрухи. До неї знову їдуть гості, але всім у неї буде незручно, тому вона вирішила, що якщо тепер у нас такі хороми, то частину гостей маємо прийняти ми.
– Ковдри та подушки я вам привезу, а вони люди невибагливі, на підлозі нормально сплять. Просто у мене їх хіба що у два шари укладати.
Гідних аргументів не знайшлося, довелося приймати гостей. Цілий тиждень у мене було відчуття, що я живу на вокзалі – туалет постійно зайнятий, якісь люди ходять туди-сюди, постійно треба щось готувати.
Продукти гості щедро купували самі, це так, а ось готувати доводилося мені, як і прибирати. Я ж господиня. Але це був лише початок кінця. З того часу свекруха почала регулярно використовувати нашу квартиру для розміщення гостей. Спершу були родичі, потім інститутські подруги свекрухи, потім шкільні, потім знову родичі. Всі люди хороші та цікаві, але як же це все втомлює. Ми з чоловіком дні, коли залишаємось удвох у квартирі, сприймали як свято.
Дуже втомилися від постійної присутності у будинку сторонніх людей, навіть якщо це рідня. Як пояснити свекрусі, що її гостинність нам жити заважає, та ще й так, щоб вона не образилася, ми придумати не можемо.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.