– Так що я такого зробила? На мій погляд все доволі справедливо. Можна подумати, інший у мене з’явився і я від свого чоловіка відвернулася, – говорить Олеся, – На рівному місці роздули з мухи слона, у мене тепер через скарги свекрухи і нашіптуванню сестри чоловіка тепер сім’я на межі розвалу. А в сім’ї нашій, між іншим, дочка росте.
Дочці Олесі і Руслана зараз 6 з половиною років, цього року у вересні дівчинку планують відвести в школу. І до недавнього часу між подружжям була тиша і спокій. Руслан працює, Олеся після декретної відпустки теж знайшла собі місце, звільнившись з колишньої організації. І причиною нинішньої ситуації стала якраз робота Олесі, точніше її зарплата.
– До мене мій начальник перші пів року придивлявся, – згадує Олеся, – ні, не подумайте нічого недоброго. Моєму начальнику вже десь під 70 років, так що ні про що не думайте там. Просто дивився, як я працюю, як до своєї роботи відношуся. А я що? Дочка моя, дуже добре, звичайно, хворіла рідко, обидві бабусі були на підхваті, робота мені подобалася. Ось я і пішла в гору по кар’єрних сходинках.
Перші пів року Олеся отримувала досить таки скромну, як на перший погляд, зарплату, набагато менше, ніж її чоловік Руслан. Чоловік дружину не дорікав ніколи, був задоволений, що на ній побут, що Олеся сама швидко прийшла в форму після декретної відпустки, зробила зачіску, манікюр, стала виглядати так, як до їхнього весілля.
– Ну так, – каже Олеся, -в декреті я себе запустила дуже, тут навіть не поспориш. Просто не було грошей і навіть часу на себе, щиро кажучи. Ні, чоловік не скупився для мене, без особливих нарікань давав на мої потреби. Але мені вся ця ситуація не подобалася: гроші я повинна була просити у нього. На все абсолютно, навіть на якісь дрібниці. На дочку, на продукти, на комуналку, на свої маленькі забаганки. Руслан гроші, звісно, давав, але весь час голосив: треба менше витрачати, треба економити при кожній нагоді, у нас же декрет і кредит чималий. Тому я навіть зайвого крему не могла собі дозволити купити, чи шампуню, що вже говорити про салонний манікюр і процедури різні.
Коли жінка вийшла на роботу стало легше, якусь суму вона, попередивши чоловіка, стала залишати собі. Руслан знову трохи щось там незадоволено говорив на тему того, що треба економити, але погодився.
– А через пів року, – продовжує Олеся, – мій начальник мені нові обов’язки дав і зарплату дуже гарно підвищив. Стала я заробляти трохи більше, ніж мій чоловік Руслан. А через рік мене призначили начальником і знову мій оклад став набагато бульшим ніж був.
Тепер Олеся заробляла майже в два рази більше свого чоловіка. Але про ці свої успіхи сама вона промовчала. Ні про нову зарплату, ні про нову посаду Руслан навіть не здогадувався, вважаючи, що він в родині, як і раніше, головний годувальник та головна опора для всіх.
– Так йому самому ж так спокійніше, – дратується Олеся, – скажи я, при його характері почався б смуток та вічні нарікання: як так, дружина більше грошей отримує? Так що не знав він, був спокійний і веселий, відчував себе надійним і хорошим чоловіком, який додому мамонта несе двічі на місяць.
Гроші, які Олеся отримувала зверху озвучених своєму чоловікові, жінка частково витрачала на себе: хороший одяг, білизна, продукти кращі та якісніші, ніж ті, які вони могли собі дозволити раніше, сумочка фірмова, помада якісна. Салон, де манікюр робила, поміняла на більш престижний. Словом, радувала себе, доглядала за собою і раділа життю.
– Чоловікові все одно брендова сумка у мене, або підробка, він нічого в ній не розуміє. Мій Руслан точно різниці не побачить ніколи. Сказала, що купила копію відомого бренду і добре.
– А вже у вартості манікюру та іншого жіночого щастя, Руслан і зовсім не розбирається, як і в якості одягу і білизни, – каже Олеся, – Я ж до того ж, я відкладала частину грошей на рахунок. На свій рахунок, але ми ж в шлюбі, так що, що якби, гроші б були поділені між нами порівну, зрозуміло. Просто не можна ж жити зовсім без відкладених грошей сім’ї у наш час.
А ось сестра Руслана Оксана, яка приїхала до мами погостювати, в вартості «жіночих радостей» прекрасно розбиралася. І відрізнити «фірму» та брендову річ від підробки могла відразу.
– Руслан, дивлюся, – сказала вона мамі, – матеріальне становище своє суттєво покращив? Кредит вони виплатили вже свій?
– Та де там вони виплатили, – похитала головою свекруха Олесі, – з яких доходів? Живуть вони сім’єю від зарплати, до зарплати. Харчування, дитина, проїзд і комуналка – на це вистачає і добре.
– Хм, – усміхнулася Оксана відразу, – тоді у Олесі якийсь шанувалиник з’явився! Не інакше!
І Оксана швиденько озвучила мамі свої усі домисли про те, скільки коштує сумочка Олесі, скільки коштують зараз в магазині такі туфлі і джинси, які носить їх невістка, що помада помаді різниться. І та, якою фарбується дружина брата, коштує половину маминої пенсії.
– Руслана мого так накрутили, – каже Олеся, – що він звинуватив мене в тому, що у мене хтось є. Я чоловіка такого ще ніколи не бачила. Довелося розкрити карти.
Олеся, вже після того, розповіла чоловікові і про посаду, і про зарплати. Показала банківські нарахування, офіційні, побачив Руслан і рахунок з накопиченнями дружини. Тільки краще не стало:
– Поки я на обідах своїх економлю, контейнери з собою ношу на роботу, – сказав чоловік з презирством, – у тебе речі коштують, як два тижні моїх обідів в кафе? Твоя сумка коштує стільки, скільки я в місяць отримую? А я і дочка одягаємося там, де й раніше? Та ну його вже той одяг. Ти навіть таємний рахунок собі завела? Подушечку безпеки збираєш? Ти мене ці роки за кого мала? Я кожен день в напрузі: чи вистачить нам на необхідне, на кредит, на те, щоб дочку в школу зібрати, а ти. А ти гроші ховаєш? Інакше я і сказати не можу. Роками ховаєш гроші від сім’ї!
– Що значить ховаю? – обурилася Олеся, -Я їх не у тебе з кишені діставала. Я їх заробляла. Так, витрачала на себе. Тому що в декреті була навчена добре, коли у тебе на колготки просила, а ти постійно вимовляв мене і скаржився, що треба економити. І рахунок завела, а як же? Треба ж і запас мати про всяк випадок. Рахунок мій, але гроші ж загальні на ньому, які до мене претензії.
– А я тобі грошей не давав? – обурився Руслан, – Так, я запитував, куди і на що, я ж їх заробляв, мав я право знати, куди ти їх витрачаєш. Але я від сім’ї ні копійки не приховував, в копілку нікуди не складав їх ніколи, про розмір зарплати не брехав, а правду тобі завжди казав.
Уже тиждень чоловік живе у мами на дачі, дочціч він сказав, що треба бабусі допомогти, з Олесею чоловік не розмовляє, а вона дивується: за що? І зовсім не розуміє, в чому вона завинила і що їй робити далі?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
