Ми з Сергієм одружилися три роки тому. Стали жити в його батьків, адже вони живуть в місті, де вирішили жити й ми, а мої батьки живуть в селі, ми в них жити не планували.
З першого дня нашого одруження, коли ми перебралися до батьків чоловіка, Сергій сказав тоді ще відразу, що буде відкладати гроші нам на квартиру.
А пів року тому ми дізналися, що чекаємо дитину і чоловік сказав, щоб я все одно продовжувала на всьому економити, адже нам ще швидше потрібно було зібрати гроші.
А нещодавно чоловік сказав. що зібрав необхідну суму на перший внесок і до народження дитини сподівається, що ми будемо жити в квартирі своїй. Але, ніби випадково, сказав, що цю квартиру він на маму свою оформлятиме, щоб в разі розлучення, квартира залишилася йому, адже він сам на неї заробляє.
Я була здивована, але сказала, що так не має бути. Та Сергій заперечив, мовляв, я ж не була проти, коли ми ці два роки в квартирі його мами жили.
Чоловік посміхнувся, сказав, що ніколи в житті не розлучиться зі мною, адже щиро кохає мене, але в житті різне буває, тому хоче з батьками спати спокійно. І взагалі дав зрозуміти, що нічого поганого в цьому немає, адже інші чоловіки приховують це, а він щирий зі мною.
Я тепер розумію, що чоловік вже вирішив все без мене, порадився лише з батьками і від мене нічого не залежить. Але я не можу змиритися з цим. Ну як так? Ми ж одна з ним сім’я!
Не знаю, як з ним поговорити, щоб він змінив своє рішення, поки не пізно. Що я маю сказати йому?
Фото ілюстративне.