Неділя – це є найперше християнське свято юної Церкви, яке вона найбільше шанує і досі. Канони Вселенських соборів та постанови святих отців строго забороняють вірним постити у день Господнього воскресіння, оскільки це день радості, а не смутку.
Відгомін цього великоднього недільного духу зберігся і в нашому сучасному богослужінні: кожної неділі ми славимо воскреслого Христа тими ж (або подібними) піснеспівами, що й на саму Пасху.
Церковний устав на суботи і неділі взагалі відміняє і поклони, і коліноприклонення, щоб навіть таким чином ми не згадували про упадок людської природи, але веселились у Тому, Котрий нас підводить від тління.
Як видно із цього, про піст у неділю не може йти мова. Однак, дехто це розуміє у ключі «можна все, чого не можна у будні». Хочу коротко приглянутись до монашої постової трапези, щоб на її прикладі дати можливість до роздумів над великопісними неділями.
Отже, ченці у буднях знали тільки одну трапезу – вечірню, після завершення вечірнього богослужіння (та прийняття Причастя, якщо звершувалась Літургія Передосвячених Дарів). Під час трапези пропонували інколи неварену їжу, так зване сухоїдіння, а інколи – варене сочиво, зелень та інше.
Читайте також: Прощена неділя (10 березня) – особливий день для кожного християнина. Ось що обов’язково треба зробити в цей день
Натомість у неділю відбувались дві трапези – одна після Літургії, інша – після вечірнього богослужіння. Монахи споживали більше розмаїття страв, приготоване з олією, інколи також і пили вuно на славу Божу.
На прикладі монаших трапез можна зауважити, що неділя хоч і розв’язувала «абсолютний піст», тобто неядіння до певної години, але зоставляла «аскетичний піст» – ченці не їли того, що не годилось споживати ще від м’ясо- і сиропусної неділі (хоча для монахів м’ясо заміняла риба, яку вони у піст споживали всього кілька разів: на Благовіщення, Вербну неділю…).
Отже, неділя у часі Чотиридесятниці не означає автоматичний дозвіл на все, чого не можна у будень, але, зостаючись у загальному великопосному руслі, дозволяє на потіху від споживання тієї ж постової їжі.
Зрештою, маємо добре тямити, що Царство Небесне – не їжа і пиття.
