Вперше я вийшла заміж в двадцять років, в сорок уже розлучилася. Зараз мені п’ятдесят, у мене дві дорослі доньки, які вже мають власні сім’ї. Я чудово жила, по можливості допомагала дітям, поки не вирішила знову вийти заміж. Досі не розумію, навіщо мені все це було.
Два роки тому в моєму житті з’явився чоловік. Тоді мені було сорок вісім років і я думала, що романтичні почуття уже не для мене. Але Василь був особливим чоловіком. Коли він почав приділяти мені увагу, я відчула, як помолодшала років на десять точно. До нього моє життя було нудним і одноманітним. Я була вже вісім років розлученою, але нових серйозних відносин так і не завела. Просто я їх не шукала і не хотіла.
Я жила з старшою донькою, зятем і двома онуками. Весь час, вільний від роботи, я проводила з онуками або в домашніх турботах. Зрідка зустрічалася з подругами. Загалом, все було нудно і буденно.
Я вже й не сподівалася, що коли-небудь вийду заміж вдруге. Але після знайомства з Василем моє життя заграло новими фарбами. Я відчула себе жінкою. Він дарував мені квіти і подарунки, запрошував в кіно та інші цікаві місця. Разом з ним я вперше відвідала філармонію. Одним словом, і в сорок вісім років можна жити дуже цікаво, головне правильна людина поруч.
Василь на три роки старший за мене, він теж розлучений, а його дорослі діти живуть окремо від нього. Два роки ми просто зустрічалися, а потім він зробив мені пропозицію розписатися і жити разом. Я була дуже рада, що він готовий на такий серйозний крок, і погодилася, адже теж теж мала почуття до нього.
Я не врахувала, що Василь живе з мамою. Після одруження я переїхала до чоловіка, адже вдома у мене жила донька з зятем і внуками. Крім того, я побачила його несамостійність в побутовому плані. Я не впевнена, що зможу ужитися в одному будинку з свекрухою. Хоча у Василя велика трикімнатна квартира, місця всім вистачає, але я почуваю себе не в своїй тарілці.
Тамара Василівна непогана жінка, але ж вона вже в роках, тому потребує спокою і догляду. Лише зараз я зрозуміла, що в нашому віці краще просто зустрічатися, ніж жити разом. Адже замість того, щоб доглядати своїх онуків, я доглядаю практично за чужою мені людиною. Романтика зникла, Василь уже не дарує мені квіти, ми перестали виходити в театри і музеї, тепер у мене знову почалося рутинне життя – прибирання, прання, готування їжі.
Одним словом, зараз я дуже шкодую, що знову вийшла заміж.
Фото ілюстративне – starttime.
