– Нещодавно син подзвонив мені, каже – мамо, якщо Надя раптом запитає тебе сьогодні-завтра, скажи їй, будь ласка, що я в тебе на дачі ночую, добре? І тата попередь теж! Я йому – ти що, як це так? Не буду я покривати твої пригоди, навіть не думай! А він мені відповідає, які пригоди, я в дитячій поліклініці зараз. Ще того не легше! Кажу – що сталося? З кимось із дітей? А він мені – з нашими з Надією дітьми все в порядку, з ними все добре, не хвилюйся. Якщо хочеш, приїжджай, познайомлю тебе з однією людиною.
Син пенсіонерки Марини Дмитрівни та її чоловіка, 37-річний Микола, давно вже одружений. У них з дружиною Надією троє дітей 12-ти, 7 і 4 років, всі дівчатка, татові та мамині донечки.
– Я, звичайно, швидко зібралася і поїхала! – розповідає Марина Дмитрівна. – А там. Уявляєш, у нього син, виявляється! У Миколи нашого! Позашлюбний син, дев’ять років йому вже виповнилося. Хлопчик катався на скейті, впав невдало, недобре йому. Микола мій з ним там сидить. Не знаю тепер, як на все це реагувати!
Колись давно, ще на самому початку їх з Надією сімейного життя, Микола дуже хотів сина, засмутився навіть, коли дружина пішла на УЗІ і там сказали, що буде у них дівчинка.
Але, коли їхня донечка народилася, краще тата, ніж Микола, і уявити було складно. Нарівні з дружиною він займався дитиною, робив все, що треба. Навчився навіть зав’язувати донечці хвостики на голові і грати в ляльки.
– Ну от, виявляється, з дівчатками нітрохи не гірше, ніж з хлопчиками! – сміялась Надія. – А ще дочку не хотів, ех ти! Тепер нерозлийвода ви з нею. А сина ми ще народимо!
У них з’явилося згодом ще дві дитини, але й то були дівчатка, так і не дочекався Микола сина. Втім, він і не засмутився зовсім, щиро радіючи народженню дочок. Двом молодшим він став таким же чудовим татом, яким був для старшої. Правда, ось часу на дітей у нього стало набагато менше. Це і зрозуміло: щоб утримувати таку сім’ю, доводилося багато працювати.
– Я його вдома не бачу зовсім! – зітхала дружина, – днює і ночує в своєму офісі мало не щодня.
– Надійко, ну що ж робити, зараз усі нормальні чоловіки так працюють! – заспокоювала її Марина Дмитрівна. – Так хоч гроші є. Краще було б, щоб на дивані лежав?
Надія тільки зітхала.
Треба сказати, що нормальні відносини у Марини Дмитрівни з Надією стали складатися тільки в останні кілька років. Надія стала трішки м’якшою, людянішою. До цього все, що виходить від свекрухи, сприймала в штики, не брала телефон, відповідала односкладово, часом грубила навіть старшій жінці. Марина Дмитрівна щиро намагалася подружитися з дружиною свого сина, пропонувала допомогу, намагалася дарувати гарні подарунки, але постійно відчувала що виходить від невістки холод.
А зараз нарешті у них почалися зміни в кращу сторону. Обидві стали старшими, мудрішими. Надійка стала дзвонити, запрошувати в гості, розповідати про дітей. Марина Дмитрівна нарешті відчула себе бабусею, а не тим незваним гостем, якому вічно не раді були діти у своєму будинку. Зі свого боку, вона дуже старається берегти цей крихкий мир, із задоволенням спілкується з онуками, ходить з ними гуляти, по-жіночому базікає з невісткою.
А тепер вона раптом дізналася таке! Як зараз дивитися Надії в очі?
А з іншого боку, шкода хлопчика, адже він теж, виходить, її рідний онук. Симпатичний, розумний, дуже сильно схожий на її синочка в дитинстві. Ну просто одне обличчя, ніякої експертизи не потрібно.
Потім Микола розповів матері досить банальну історію – була зустріч двох дорослих людей, а потім на світ з’явилася дитина, син. Мама хлопчика ні на що не претендує, але Микола всі роки допомагає їм матеріально. Дитина ні в чому не має потреби, зростає, прекрасно знає батька. Надія зовсім ні про що не здогадується, каже Микола, і не здогадається ніколи. Дочок він любить, але і від сина відмовлятися не збирається.
Мама хлопчика зовсім не проти, щоб син спілкувався і з бабусею. Адже чим більше у дитини хороших та добрих родичів, тим краще, а тут сама рідна бабуся буде з внуком підтримувати зв’язок.
Тільки Марина Дмитрівна не може зрозуміти, чи правильним буде таке спілкування. За спиною у невістки, законної дружини і матері її онучок, шанувати стороннього хлопчика? А якщо Надія колись дізнається, що свекруха все знала і мовчала? Її реакцію складно навіть уявити.
Непорядно це якось це все, недобре.
Але ж і просто викинути з голови знання того, що десь на світі живе ще один онук, копія її рідного синочка, теж недобре, адже ця дитина ні в чому не винна. Марина не знає, як їй далі жити, щоб все було по совісті.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – rce.kg.
