Я виходжу заміж, заяву до РАЦСу ми вже подали, день весілля призначено. Плануємо ми робити його без особливого розмаху, тому вирішили до весілля трохи освіжити квартиру, в якій живемо, зробити там ремонт. Роботи багато, бо квартира не нова. Тиждень тому тільки почали шпаклювати стіни, щоб не просвічувалася з-під шпалер «шикарна» зелена фарба.
Звичайно, що в квартирі не так чисто, як хотілося б, незважаючи на те, що речі закриваємо поліетиленом. У зв’язку з цим усім більшу частину своїх речей я залишила поки що у батьків.
Вчора з’їздила до батьків у квартиру, щоби взяти зимове пальто, бо в осінній куртці вже ходити холодно. Коли приїхала, то батьків вдома не було. Зайшла до своєї кімнати (трикімнатна квартира, була спільна кімната, батьківська та моя) і зрозуміла, що немає моїх речей.
Чую, що прийшов хтось – вхідні двері відчинилися, і в квартиру зайшла мама. Я відразу почала питати її, де мої речі.
– Які речі? А вони що, тобі потрібні? Тут троюрідна тітка приїжджала, у неї дочка в одинадцятому класі зараз навчається. Скаржилася, що дівчинка виросла, хоче гарно одягатися, а у них немає зайвих грошей на одяг. Ну, мені шкода стало її, я й віддала твої речі. Я думала, що ти не носитимеш, ти ж не забрала.
– Я ж казала, що все перевезу після ремонту. Ще й місяця не минуло, як я з’їхала. Та й можна було подзвонити, спитати. Там одне пальто три мої зарплати коштує! Дзвони їм, нехай повертають. Я можу зібрати речі пристойні, які готова віддати, але точно не пальто і взуття своє.
– Я не дзвонитиму, тобі треба – дзвони. Це ж ганьба яка. Що думатимуть? Що ми бідніші за інших?
Загалом з нареченим з’їздили ми наступного дня, відвезли речі, які я готова була віддати (з ними все добре, вони не заношені, просто змінився смак, стиль, тому більше не ношу), забрали ті, які мені потрібні.
Родичі сприйняли все неправильно, мовляв, для чого ви спочатку віддаєте, а потім забираєте. Спробувала порозумітися: «Пробачте, мама не знала і т. д.», але вони образилися і моїх пояснень вже ніхто не чув.
Речі всі із батьківської квартири теж забрала. Краще нехай у мішках лежать, ніж їздити забирати їх по селах. Мама теж образилася, каже, що я її перед родиною осоромила. А в чому я винна? Ми ремонт робимо, нам гроші потрібні, не можу я собі зараз дозволити купити нові речі. Тому я вважаю, що зробила все правильно.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
