fbpx
Життєві історії
Вчора я зателефонувала синові дізнатися як у них справи. Так він сухо відповів, що все погано, тому що їм нема на кого залишити дитину, тому що мені не сидиться вдома на пенсії. Мені стало так прикро. Невістка вже і його налаштувала проти мене. Чому, власне, я повинна виправдовуватися? Я хочу вийти на роботу, я не хочу сидіти вдома

Мені 65 років, у мене є син, невістка і внук, я їх дуже люблю. Діти живуть окремо, але недалеко від мене. Я чим можу, тим допомагаю. Все життя я пропрацювала медсестрою в місцевій поліклініці. Коли прийшов час, я вийшла на заслужений відпочинок. Та на пенсії я пробула лише рік.

Так як не вистачало кадрів, мене попросили повернутися на роботу. Пенсія у мене невелика, на життя особливо не вистачає. І я зраділа цій пропозиції, та й роботу свою я дуже люблю. Але радість моя тривала недовго…

Коли діти дізналися, почали мене відмовляти, мовляв, у тебе онук і пора присвятити себе йому. Невістка вийшла на роботу, як тільки я стала пенсіонеркою. Весь час поки я була вдома сиділа з онуком.

Але після мого рішення вийти на роботу, реакція дітей мене засмутила. Вони стали на мене ображатися. Відмовляти виходити на роботу. Говорити, що там копійки платять. А мені і ці копійки не завадять. Дитину в дитсадок віддавати поки не хочуть, а внуку вже майже три роки. Хочуть, щоб рік ще вдома посидів, а з мене зробити няньку. А я відверто не хочу перетворюватися з бабусі в няньку.

Я ще не настільки стара, щоб ставити на своєму житті хрест і віддавати себе повністю онукові. Я не відмовляюся з ним сидіти, але тоді коли я можу. Я дуже хочу вийти на роботу і жити своїм життя. Я не хочу ображати дітей, але вважаю, що теж маю право вибору.

Чесно кажучи, я не очікувала від них такої реакції. Нехай це і звучить негарно з мого боку, але народжували вони для себе, а не для мене. Я своїх дітей вже виростила. Маю я право пожити трохи для себе? І приймати сама рішення. У мене є своя квартира, нехай і однокімнатна, але я до них ні за чим не йду.

Як мені бути в цій ситуації? Йти на поводу у дітей або виходити на роботу? Я вже сама заплуталася. Вийти на роботу, значить зіпсувати стосунки з дітьми. Залишитися сидіти з онуком – позбавити себе заробітку. Невістка каже, що бабусі завжди сиділи з онуками. І я зобов’язана сидіти і виховувати онука.

Але коли я стала мамою, мені ніхто не допомагав, і сина я віддала в дитячий садок в два роки. Бабусі не могли сидіти з онуками, і доводилося нам з чоловіком викручуватися самим. І сина я віддала в дитячий садок, коли йому не було ще двох років. А вони в три віддавати не хочуть. І стали постійно натякати, як онукові без мене буде погано. Викликають у мене почуття провини, і у них це виходить.

Одна справа якщо б вони просто ображалися, але з невісткою почалися постійні скандали. У нас і до цього були не найкращі стосунки. А після мого бажання вийти на роботу, а вона ще більше на мене розсердилася і стала сина накручувати проти мене.

А вчора я зателефонувала синові дізнатися як у них справи. Так він сухо відповів, що все погано, тому що їм нема на кого залишити дитину, тому що мені не сидиться вдома на пенсії.

Мені стало так прикро. Невістка вже і його налаштувала проти мене. Чому, власне, я повинна виправдовуватися? Я хочу вийти на роботу, я не хочу сидіти вдома. Та й зарплата зайвою не буде. Але що робити з дітьми? Як бути мені в це ситуації? Буду рада будь-якому раді.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page