fbpx
Життєві історії
Вчора я забігла в торговий центр, що знаходиться недалеко від нас, і побачила між рядами свою свекруху. В її кошику знову були лише дорогі продукти – червона риба, італійський сир, екзотичні фрукти. Ми з чоловіком собі таке лише по великих святах дозволяємо. І це при тому, що ще кілька днів тому мій чоловік заплатив за неї комуналку, бо вона скаржилася, що немає грошей

Ми з чоловіком живемо у невеликій двокімнатній квартирі. У нас дві доньки, 6 років і 2 роки. Я вже довший час сиджу в декреті. Коли старшій було три рочки, виходила на роботу на півроку, потім постійні лікарняні і знову декрет.

Квартира нам дісталася від бабусі. У моїх батьків така ж квартира. Вони допомагають нашій сім’ї по можливості – то грошей підкинуть, то онучок доглядають.

А от мама чоловіка взагалі не вважає, що чимось нам зобов’язана. Раїса Олегівна живе в трикімнатній квартирі, за опалення доводиться платити чимало. Пенсія і зарплата санітарки – ось і весь її дохід. Свекрусі трохи за 60, Ігоря вона народила після 30. Працювала раніше медсестрою, вийшла на пенсію за вислугою, потім вирішила повернутися на роботу, але взяли тільки санітаркою.

Коли не стало її чоловіка, свої проблеми Раїса Олегівна почала заїдати. Раз у раз купує собі недешеву і смачну їжу. Нічого поганого в цьому немає, ми тільки раді, що мама знайшла віддушину. Дивиться серіали, смачно їсть. Але при цьому вона постійно скаржиться, як дорого оплачувати квартиру, і як мало залишається грошей.

Онукам не особливо щось купує. Не подумайте, ми не чекаємо і не вимагаємо, купила по шоколадці і спасибі. Але це вже переходить усі межі. То червона риба у неї, то ікра, то бельгійський шоколад, то нарізки дорогих ковбас…

Можна і стримати апетити. Ігор не раз пропонував мамі продати її трикімнатну квартиру, купити собі одно або двокімнатну, а залишок грошей покласти на депозит. Або нехай пустить квартирантів в одну з кімнат, так роблять подруги свекрухи. Але та не погоджується, говорить «мій дім – моя фортеця».

Одного разу Раїса Олегівна прийшла в гості в невідповідний момент. Дівчатка хворіли, я собі місця не знаходила, чаї дітям готувала. Свекруха завела свою звичну розмову про брак грошей. У нас і у самих в гаманці порожньо. Кредит за машину заплатили, комуналку заплатили, за дитячий садок заплатили, Новий рік і Різдво на носі.

А тут Раїса Олегівна каже, що їй не вистачає на комуналку, вже три місяці не платила, в гаманці кілька сотень, а до пенсії і зарплати ще далеко. Я не стрималася і висловила їй все! Що у нас двоє дітей хворіють, що нам ніхто нічого просто так не дає та й взагалі ми сім’я з двома дітьми, живемо на зарплату Ігоря. І вона могла б трохи нас пошкодувати – якщо і не допомагати, то хоча б не просити нічого.

Звичайно, що мої слова свекрусі не сподобалися. Вона назвала мене невдячною, пішла, грюкнувши дверима, поскаржилася синові. Ігор уже тиждень зі мною не розмовляє за те, що я образила його маму. Заплатив за її комуналку з кредитної картки.

Я і не сумнівалася, що все саме так і буде. А вчора я забігла в торговий центр, що знаходиться недалеко від нас, і побачила між рядами свекруху. В її кошику знову були лише дорогі продукти – червона риба, італійський сир, екзотичні фрукти. Ми з чоловіком собі таке лише по великих святах дозволяємо.

Повернулася додому дуже розстроєною. От скільки можна це терпіти?

Фото ілюстративне – prokazan.

You cannot copy content of this page