fbpx
Життєві історії
Вчора я готувала борщ, чоловік підійшов і почав повчати, як це робить його мама. Настрій від цього у мене відразу погіршився. Син захотів дорогу машинку, я вже готова була її купити, але чоловік знову навів в приклад свою маму, яка б ніколи так даремно не витрачалася б. В очах чоловіка я ніколи не виросту до рівня його мами, з якою він мене постійно порівнює, тому що все, що б я не робила, у його мами виходить краще

Зараз я живу в другому шлюбі, від першого шлюбу у мене є син, п’ять років. Нинішній чоловік жваво вирішив замінити йому батька, тому з боку ніби все як у всіх. Але з недавніх пір, стала ловити себе на думці, що в наших розмовах, методах виховання стали часто проскакувати, в приклад, батьки чоловіка, а точніше його мама.

Відразу скажу, я до неї дуже добре ставлюся, немає у мене до неї негативу або ще якихось нехороших почуттів, але відчуття що мене з нею порівнюють, з’являється все частіше. Я чула, що чоловік собі в дружини вибирає жінку, схожу на матір, але ніколи особливо на цьому не зациклювалася.

Кілька останніх місяців ця думка мене часто відвідує. Суть проблеми або мого нерозуміння полягає в тому, що я не можу зрозуміти, чому при будь-якій нагоді мені в приклад ставляться батьки. Я часто чую від чоловіка одну і ту ж фразу: «А у моїх батьків було отак…».

Наприклад, я готую борщ, чоловік підходить і починає повчати, як це робить його мама. Настрій від цього у мене відразу погіршується. Син захотів дорогу машинку, я вже готова була її купити, але чоловік знову навів в приклад свою маму, яка б ніколи так даремно не витрачалася б, адже на ці гроші тиждень можна харчуватися, а без машинки можна і обійтися.

Зарядив, що сина треба тримати в строгості постійно, мовляв, так їх виховували, що купувати треба лише те, що потрібно, так як в свій час це робили батьки. Я визнаю, що наші батьки давали нам уроки на майбутнє життя, але відчуття, що свої звички, методи ми не можемо впровадити в свою сім’ю, адже тоді це буде не так, як батьки навчили.

Вічні стали шпильки прилітати в мою адресу, що мені не прищепили обов’язки, що жінка повинна прибирати, прати, готувати завжди, а чоловік за бажанням, а повинні були, адже це норма. Хоча, до слова сказати, мій чоловік не навантажений роботою по дому, намагаюся сама все встигнути після роботи. Останнім часом став сумувати за батьками, дзвонити їм щодня, розмовляти годинами і я була не проти, живуть не близький і всі ми переживаємо за рідних.

Але чим далі, тим більше, тепер в момент нашого з ним діалогу, він може просто встати і піти дзвонити мамі, не розумію просто, чому не договорити і піти спокійно поговорити, чому треба саме в середині розмови це зробити. Вічні обговорення всіх нагальних тем, про виховання сина, про роботу, про зарплату, про приготування їжі. Від цього всього я дуже втомилася.

Я розумію, що батьки не вічні, а на відстані важче їм і допомогти і часом поділитися чимось важливим, але часом відчуття, що я вже не частина його сім’ї, а тільки лише усерозуміючої жінки. В силу того, що я чоловіка бачу лише 2-3 години на день, я навіть часом і не встигаю про свої справи розповісти. Адже в проміжках між його приходом, вечерею і розмовою з мамою у мене часу не вистачає.

Можливо, я помиляюся в такій ситуації, можливо, треба з розумінням і терпінням ставиться, але від почуттів, що мене вічно порівнюють з мамою, позбутися не можу. В очах чоловіка я ніколи не виросту до рівня його мами, тому що все, що б я не робила, у його мами виходить краще.

Фото ілюстративне – love.womanhit.

facebook