Уже 14 років ми з чоловіком у шлюбі. Виховуємо 13-річного сина. Мені скоро буде 40 років, коли я аналізую своє життя, розумію, що живу не так, як би мені хотілося.
Я працюю продавцем в одному з прилеглих магазинів з продуктами. Два дні працюю, а два дні вдома. Зарплата у мене невелика, 10 тисяч гривень. А мій чоловік донедавна працював в охороні заводу, отримував приблизно таку ж платню. Нещодавно його звільнили, бо він часто запізнювався.
Вся справа в тому, що у чоловіка надмірне почуття власної гідності, повним-повнісінько амбіцій. І так було завжди. Він не дуже любить працювати, зате любить гроші. Гарно жити не заборониш! І він би не відмовився пожити на широку ногу. Не любить собі в чомусь відмовляти.
Після зарплати йде в магазин і купує собі багато всього смачного, часто їздить з друзями на риболовлю чи на пікнік, на природу. Бере участь у всіх питаннях відпочинку фінансово, любить пригощати друзів.
Мені це вже добряче набридло. Вже не можу терпіти подібні витівки. Якщо раніше я ще якось з цим мирилася, адже хоч якісь гроші він приносив додому. А тепер, коли минуло вже пів року з того моменту, як його звільнили, то ситуація змінилася. Грошей у нас немає, нам не вистачає на найнеобхідніше. А ось амбіції залишилися і навіть зросли. Він постійно приходить до мене і просить грошей. Обіцяє колись віддати.
Мій чоловік ще молодий, якби хотів, міг би працювати ким завгодно. Хоч вантажником, хоч шахтарем. Можна піти кудись повчитися. Але у нього немає бажання працювати. Сподобалося сидіти вдома і нічого не робити.
Найсумніше це те, що його мати (моя свекруха) його підтримує і повністю на його боці. Вона все дбає про свого синочка. Весь час бігає навколо нього. А нічого, що синочку вже 34 роки і давно пора самому про себе думати.
За минулий місяць я з своєї зарплати заплатила за комунальні послуги, купила трохи їжі, щоб заповнити холодильник, і все – гроші закінчилися. Треба робити якісь заготовки на зиму, поки є свіжі ягоди, фрукти і овочі, але у нас нема коштів, щоб все це купити.
Вчора свекруха прийшла до нас додому і побачила в коридорі туфлі мого чоловіка, їй вони видалися непридатними до носіння, тому вона сказала мені, щоб я підшукала собі ще одну роботу, бо нашій сім’ї не вистачає грошей навіть на те, щоб купити її синові нове взуття.
Своєму синові, який в цей час лежав на дивані, вона не сказала ні слова. Мені було дуже прикро. Кращі роки свого життя я живу зовсім не так, як би мені хотілося. Потрібно йти від чоловіка – це зрозуміло. Іншого виходу немає. Адже чоловік сидить у мене на шиї і не думає нічого міняти. І чим далі, тим тільки гірше стає. Що ж робити?
Фото ілюстративне – freepik.