З з Андрієм одружилися десь майже 8 років тому.
У мене є дочка від мого першого шлюбу та наша спільна дитина у нас з чоловіком, теж наша донечка.
Мій перший чоловік і нинішній дуже відрізняються один від одного, наче зовсім з різних планет вони, якщо можна так сказати.
У першому шлюбі я була за своїм чоловіком, як за кам’яною стіною. Він був головний в нашій сім’ї та дуже впевнений в собі. Він постійно сам приймав складні рішення, забезпечував мене та нашу донечку, я проблем не мала ніколи великих, завжди була спокійна, що вирішить все наш чоловік.
На жаль, в один момент, досить несподівано для мене, чоловік сказав мені, що не хоче більше жити з такою, як я. І попросив залишити його одного.
Йому потрібен був час, щоб все обдумати і прийняти рішення, мовляв, поки так поживемо, а далі буде видно.
Я з донькою переїхала до своєї тітки.
Тоді, деякий час після того я була впевнена на усі сто відсотків, що це все тимчасово, думала, що в чоловіка складний період в житті, він трохи побуде сам, а далі повернеться в сім’ю і у нас все буде добре.
Але, як виявилося, мій чоловік вирішив подати на розлучення. Щиро кажучи, я й досі не знаю в чому причина була, але дуже скоро дізналася, що він живе з іншою. Можливо, причина в розлучниці цій?
Я дуже хотіла дізнатися чому він так вчинив, багато разів телефонувала йому, та він нічого не хотів пояснювати, просто просив єдине, щоб я більше ніколи не з’являлася в його житті і це було дуже непросто для мене.
Мені хотілося б ще відзначити, що мій колишній чоловік зовсім не допомагає своїй дочці.
Він не бажає спілкуватися зі своєю дитиною і забув про її існування.
При цьому у нього є можливість забезпечувати свою дитину, але, на жаль, таке враження, що він відгородився не лише від мене, але й від власної дитини.
Я не знаю, чому він так різко змінився до нас, адже ми йому нічого недоброго не робили.
А ось мій другий теперішній чоловік зовсім інша людина.
Я познайомилася з ним на роботі, він приходив влаштовуватися на наявну вакантну посаду.
Після роботи я зустріла його біля входу в наш офіс.
Ми зустрічалися лише чотири місяці, і він відразу запропонував переїхати до нього.
Навіть не пам’ятаю вже, що відчувала я спочатку до свого нового обранця в той момент. Але мені хотілося сім’ю і жити окремо, крім того не заважати тітці в її тісній квартирі, про що вона мені завжди нагадувала, адже зрозуміло, що в її житлі ми теж їй набридли за весь цей час.
Правду кажучи, я добре розуміла, що вже не молода, з дитиною на руках, так можна залишитися самотньою, тому погодилася на пропозицію Дмитра.
Мій новий чоловік виявився непоганою людиною, я знайшла прекрасного супутника вжитті і вважала, що мені з цим пощастило, адже він не тільки мене, а й мою доньку прийняв в свою родину і чудово мене розумів.
Але у мого чоловіка є і недоліки, на жаль: він не вміє або не хоче заробляти гроші, для нього це в житті не пріоритет.
Я зараз в декреті – у нас з’явилася маленька донечка.
Можна сказати, що я дуже вдячна своїй свекрусі, матері Дмитра, яка допомагає нам в усьому фінансово.
Але з іншого боку, вона ж привчила так свого єдиного сина.
Все що у нас є – заслуга його мами, як би це дивно не звучало.
Зараз у неї є досить таки хороша робота та можливість допомагати нам в усьому.
Вона купує нам продукти, гостинці дітям, дає гроші. А що потім?
Коли вона піде на пенсію? Ми що, сидітимемо голодні?
За так багато часу Дмитро просто до цього так звик, що мама завжди поруч, завжди все зробить за нього, коли буде потрібно, йому так дуже зручно. А ж йому майже 37 років.
Мій чоловік не зможе сам забезпечувати сім’ю. А діти? Їм постійно потрібно купувати одяг та продукти харчування.
З огляду на те, що у нас дітей зараз двоє, то суми йдуть на це все чималенькі.
А в усьому іншому він мене влаштовує. Але без грошей не проживеш, на сьогоднішній день.
У мого першого чоловіка не було проблем з цим. Я могла собі дозволити купити все що хотіла, ніколи ні на чому не економила, ніколи не думала, чи вистачатиме мені завтра на хліб.
А зараз боюся навіть зайву копійку витратити, бо знаю, що рахую витрати до кожної гривні. У чоловіка настільки маленька зарплата, що потрібно на всьому економити, навіть на найнеобхідніших речах. А я так не звикла.
Я зі своїм чоловіком розмовляла вже кілька разів на цю тему, але він вчепився за свою невдалу роботу, і не збирається нічого робити, каже, що йому і так зручно, хоча отримує на роботі суцільні копійки, просто мінімальна зарплата у наші дні.
Але хіба це нормально?
На роботі, правда, Дмитра дуже поважають за його спокійний характер, за порядність в усьому, він старанно виконує все, за що не візьметься. Але що мені від того?
Наші знайомі живуть набагато краще за нас, їхні чоловіки займають керівні посади.
А мій чоловік же нічим не гірший за них. Але робити щось, для того, щоб нажилося краще, він нічого не хоче. Все чекає, що мама грошенят підкине в кінці місяця, коли отримає зарплату. Але ж так не можна?
Навіщо потрібен такий шлюб, коли я не впевнена в завтрашньому дні і в своєму чоловікові? Свекруха ж не зможе нас забезпечувати, рано чи пізно їй це все теж набридне і я її розумію.
Що мені робити? Як переконати чоловіка, що він має нас забезпечувати? Чи ми вже будемо жити на його мами пенсію?
Фото ілюстративне.