fbpx
Життєві історії
— Вчора посвaрилися із зятем. Свати на весілля, уявляєш, синові ні копійки не дали. 2 тисячі гривень в конверті принесли. Каже, що у нього язик не повернеться у батьків щось просити. Я вирішила сама зателефонувати свасі

— Вчора посвaрилися із зятем. Свати на весілля, уявляєш, синові ні копійки не дали. 2 тисячі гривень в конверті принесли. Каже, що у нього язик не повернеться у батьків щось просити. Я вирішила сама зателефонувати свасі

Посвaрилися із зятем днями. Розумієте, прикро! Носимося з їх родиною з дня весілля, вже восьмий рік. То одне, то інше! Квартиру їм купили, свою розміняли для цього, а у нас така квартира була — ух! Високі стелі, цегляний будинок – досі шкодую, але що поробиш — зате у дітей свій кут. Ремонт їм зробили, меблі купили, з онуками сидимо. А з того боку — ніякої допомоги! Я маю на увазі, від сватів, батьків зятя. Взагалі. За матеріалами

Біля будівлі гімназії чекали дітей дорослі — бабусі, мами, няні всіх калібрів і віків, і навіть кілька чоловіків. Татусі стояли поодинці на віддалі, а жінки коротали час, обговорюючи новини. Біля самого ганку розмовляли дві жінки старшого віку, років шістдесяти.

— Дочка з молодшою онукою вдома, їй вісім місяців, — продовжувала свою розповідь невисока жінка в короткій дублянці. — А я ось за старшим прийшла, за першокласником. Дочці не розірватися ж, це нереально, будити дитину, одягати, йти з коляскою до школи! Ось ми і крутимося з дідом, задіяні обоє, кожен день до дочки, як на роботу, по черзі їздимо, допомагаємо…

— А свати, значить, не беруть участь ніякої? — співчутливо уточнила співрозмовниця.

— Ні! Я взагалі на них дивлюся і дивуюся, як так можна? Ні інтересу, ні участі, нічого… І з самого початку так! На весілля, уявляєш, синові ні копійки не дали. Я перед весіллям дзвонила їм, кажу, діти одружуються, давайте зустрінемося, обговоримо… А сваха мені по телефону — ну і що, що одружуються, вони, може, розлучаться через місяць, зараз, мовляв, всі розлучаються! Ну, як? Єдиний син, між іншим. Зате на весілля з’явилися, не припадають пилом…

— З порожніми руками, чи що?

— Ну, як — 2 тисячі гривень в конверті принесли. Я вважаю, що так, з порожніми руками. Ми подарували квартиру, а вони — конвертик. Різниця є?

— Зрозуміло. А з зятем зараз чого посварилися? Не через весілля ж, яке вісім років тому пройшло?

— Не через весілля, а через батьків його! Розумієш, квартира, яку ми їм вісім років тому купили — однокімнатна. Тоді цього більш ніж достатньо було, на двох. А тепер у них двоє дітей. Тісно стало! Коляски, ролики, велосипед, санки, купа речей, іграшок… І потім, діти ростуть. Зараз вони маленькі, але думати треба на кілька років вперед…

— Ну так, в однокімнатній квартирі чотири людини — це важко, звичайно…

— Ось я про те ж! Зятю кажу — ну якщо ти сам не заробив на розширення, може, твої батьки допоможуть тобі хоч трохи, нарешті? Живуть вони удвох в трійці, в якій, між іншим, нашому зятю належить третина. А якщо не хочуть допомагати — нехай, кажу, тобі хоча б твою долю виділять. Потребуй у них своє!  Ні, ну правда, вони удвох в хоромах, а наші з дітьми на тридцяти чотирьох квадратних метрах поруч!

— Не захотів просити у батьків, так?

— Ні! Каже, у мене язuк не повернеться батькам таке сказати! У них немає можливості допомогти, єдина квартира… Я кажу — а у мене повернеться, без проблем! Хочеш, я вимагатиму? Заборонив навіть розмовляти з ними на цю тему. От молодець теж, так?

— Та вже… У батьків йому, значить, соромно брати, а у вас, по суті чужих людей  — ні краплі не соромно. Заїхав і живе вже вісім років. Ну сам заробляв тоді…

— І сам теж особливо не напружується. До семи відпрацював і додому. Каже, що я вам, ночами повинен вагони розвантажувати? Ну я не знаю, люди ж якось квартири купують. Напевно, знаходять можливість підробітку беруть, ночами сидять, або з батьками домовляються… Донька мені потім каже, мамо, ну навіщо ти лізеш. Ну не хочуть свекри допомагати, і не будуть, це ж ясно. Навіщо скандалити… А мені прикро, не можу! Ті батьки живуть в своє задоволення, по санаторіям їздять, їм і слова сказати не можна! Зять, бачте, заборонив. Совісний такий! Перед нами з батьком йому не совісно!

Фото ілюстративне, з вільних джерел

facebook