Вчора ми святкували день народження зятя. Зібралися за столом ми і свати, і тут сваха почала скаржитися, що їй наші діти замало уваги приділяють. Відколи син одружився, я допомагаю їм чим можу. А з внуком сиджу з першого дня його народження. А сваха не допомагає нічим, а потім ще й ображається, що моя дочка мені довіряє онука, а не їй. А як може бути інакше? Сваха живе для себе, зате вимагає багато, а так не буває.
Житлом молодих забезпечила я. Живуть вони у квартирі, яка раніше належала моїй свекрусі, після неї успадкував усе чоловік, а після того, як Марта вийшла заміж, він на доньку оформив дарчу. Квартира однокімнатна, але для молодих все ж своє житло. З часом вони якось вирішать цю проблему. Захочуть іпотеку візьмуть, а ні, нехай зять зі своїми батьками домовляється.
Справа в тому, що у сватів теж є спадкова квартира, сваха її від матері успадкувала. І квартира ця – двокімнатна та простора. Тільки ніхто і не подумав не те що переоформити житло на сина єдиного, а й просто пустити туди молодих пожити. Чоловік мій взяв та й спитав, я, мовляв, дочці квартиру подарував, а ви що? Сват пом’явся, як ми зрозуміли, він і не проти був, та не його нерухомість, а сваха заявила:
– Подарували дочці квартиру – молодці. Нехай живуть. А чому ми повинні зробити те саме? У вас одна була, її не шкода. Та й потім, вона на вашій дочці.
Я тоді кажу їй, у нас скоро онук народиться, в одній кімнаті тісто їм буде. От якби ви подарували їм свою квартиру, то проблема б вирішилася.
– А нам жити на що? – каже сваха. – Чоловіка через рік-другий з посади попросять, я на пенсію піду і що ми робитимемо? Наша квартира – наша страховка на старість.
І як це називається, мій чоловік часто хворіє, а я сама теж через 4 роки на пенсію піду, але ми щось не стали стелити собі м’яку соломку, бо розуміємо, зараз квартирне питання дітям вирішити важко. Зятю ж одному найближчі кілька років повноцінно працювати доведеться. Ми його шкодуємо, а рідній мамі не шкода. І стоїть та квартира закрита зараз, бо там ремонт зроблено, а за квартирантами стежити ніколи – робота.
– Ось на пенсію вийду і здам, тоді хоч би час буде, щоб перевіряти, – пояснює сваха.
Я коли своїй подрузі нашу ситуацію розповіла, вона так і сказала, що нічого дивного:
– Ну завжди так: мама доньки старається для молодих, а мама сина – для себе самої. Гаразд, квартиру віддати не захотіла, але хоча могла б до своєї пенсії хоч тимчасово туди молодих пустити.
З онуком сваха теж не сидить, вона готова тільки поради роздавати. Одразу після того, як доньку з немовлям виписали, то сваха прийшла: я допомагатиму. Ага. Стоячи у дверях вказівки почала давати: як покласти, як тримати, що давати. Я їй запропонувала взяти і зробити самій, але куди там, у неї відразу тисячу причин чому вона це робити не може.
Донька потім мені скаржилася, що свекруха дзвонить і годинами начитує, що і як робити. Ну навіть не минуле, а позаминуле століття.
Я не вважаю, що сваха має право втручатися в життя дітей, якщо не хоче допомагати, то і не треба керувати. Ми самі якось впораємося.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
