Тільки тепер, коли моя дружина поїхала в Америку, я зрозумів, наскільки сильно я кохаю її, але вже пізно і назад нічого не повернути, та я не можу зрозуміти, чому так все сталося.
Одружилися ми молодими, відразу після університету. Оксана була першою красунею, будь-який хлопець мріяв би бути поруч з нею, але вона на той час вибрала мене, капітана команди КВК, можливо, саме моє почуття гумору так зачепило її. Ми побралися і стали жити разом.
Я знав, що у Оксани є мрія – жити в Америці. Вона була переможницею багатьох конкурсів краси, тому мріяла зробити в Америці кар’єру фотомоделі чи актриси. А ще, Оксана була дуже амбітною, їй завжди хотілося мати більше, ніж є. Я почав відчувати, що не відповідаю її вимогам, бо на той час заробляв небагато.
Якось одного разу Оксана сказала мені, що влаштувалася на гарну роботу в столиці і фірма забезпечує її житлом, тому ми переїжджаємо до Києва. Я зрадів, тому що це був шанс і для мене змінити щось в кращу сторону.
Ми переїхали і стали працювати, все у нас було добре, крім одного – у нас чомусь не було дітей. Лікарі казали, що ми обоє здорові, тому не могли вказати причину.
Тоді ми з дружиною вирішили, що якщо вже так, то ми почекаємо трохи, ми ж ще молоді, а за той час будемо подорожувати – і світ побачимо, і візу в Америку так буде легше відкрити.
І тільки через кілька років я дізнався, що квартиру, в якій ми живемо, купила Оксана, але оформила її на свою маму. А фірма, на якій вона начебто працювала, теж належить їй. Як потім пояснила дружина, вона просто не хотіла, щоб я розслаблявся, хотіла мене таким чином стимулювати.
Після того, як все відкрилося, я дуже засмутився через те, що мене стільки років обманювали. Та Оксана клялася мені в любові, переконувала, що хотіла як краще, і я їй повірив.
Кілька років тому Оксані таки вдалося відкрити американську візу і вона подалася в Америку, пробула там п’ять років, за цей час чимало заробила. Я теж почав працювати айтішніком, тому ми навіть змогли купити будинок під Києвом.
Оксана повернулася додому, і відразу подалася відкривати наступну візу, але їй відмовили. Вона так засмутилася, що кілька місяців ходила сама не своя. А потім знов подавалася, і знову були відмови. Тому на певний час вона заспокоїлася і залишила свою ідею жити в Америці.
В березні цього року ми були змушені покинути дім, тому що біля нас у сусідній будинок влучила ракета. Оксана поїхала в Польщу, а я зупинився в Ужгороді, звідки став віддалено працювати.
В Польщі Оксані дуже не подобалося, вона скаржилася на погані умови життя, на те, що не може знайти роботу. Тому вона знову подалася за американською візою, і знову отримала відмову.
На початку літа вона повернулася в Україну, я дуже зрадів, але щастя тривало недовго. Хтось із знайомих порадив їй скористатися програмою U2U. Вона написала своїм друзям в Америку і нарешті отримала омріяну візу, щоправда на два роки.
А коли дружина вже зібрала валізи, вона сказала, що нам треба поговорити. Оксана ошелешила мене тим, що вона не просто їде, вона також йде від мене. Пояснила, що два роки це багато, а їй треба подумати про дітей, поки не пізно.
Нам обом зараз по 35 років, я залишився сам, дружини мені дуже не вистачає, я б все зробив, щоб повернути її, але мабуть вже нічого не зміниш, ми залишилися друзями.
Вчора мені зателефонувала Оксана і повідомила новину – вона чекає дитину. Просила не розпитувати її про подробиці, а просто порадіти за неї. А я не розумію, як вона так швидко все провернула, і так кардинально змінила наші життя.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
