fbpx
Життєві історії
Вчора донька зателефонувала, сказала, що хоче зайти, старий рік провести. Але справа не в святкуванні, їй просто просто потрібні гроші

У мене є доросла донька Марина. Вона давно живе окремо і про нас згадує лише тоді, коли їй щось від нас потрібно. Потім вона місяцями може нам не телефонувати, в цей час її зовсім не турбує, як ми з батьком живемо, чи нам не потрібна допомога.

Не знаю, може ми з чоловіком самі винні в тому, що дочка виросла такою. Марина завжди нам говорила, що вона вже доросла і житиме своє життя так, як вважатиме за потрібне.

Відразу після закінчення школи вона зібрала свої речі та пішла з дому. Влаштувалась на якусь роботу, з подругою знімала квартиру. Вона так проявляла свою самостійність. Але закінчувалося все тим, що в кінці місяця вона приходила до нас зичити гроші, які, звичайно, не повертала.

Потім Марина сказала, що у нас маленьке містечко і тут немає перспектив для розвитку, тому вона надумала переїжджати в столицю. Позичила у нас велику суму грошей. Але життя в столиці закінчилося тим, що через рік донька з боргами і дитиною на руках повернулася в рідне місто.

Ми не питали, хто батько, ми взагалі нічого не питали. Вона залишила нам документи, попросила допомогти їй з дитиною, доки не встане на ноги. Внучка вже чотири роки живе в нас. Дочка більше не з’являлася, тільки дзвонила.

За цей час Марина вийшла заміж, але забрати дитину не могла, чоловік був не готовий, йому потрібен був час. Потім у них народилася спільна дитина. Нам вона дзвонила лише тоді, коли потрібні були гроші.

Ні про наше з батьком самопочуття, ні про рідну дочку вона не питає. Та й про своє життя нічого до ладу не розповідає. У рідкісні моменти потреби нашої допомоги вона надсилає фотографію свого сина, якого з чоловіком зараз виховує.

А вчора донька знову зателефонувала. Сказала, що хоче приїхати, провести з нами і донькою старий рік, що подарунки всім привезе. Але я вже в це не вірю. Я вже давно не тішуся, коли дзвонить дочка. Значить проблеми, отже, потрібні гроші.

Мені дуже прикро за внучку. Вона не пам’ятає і не знає маму, а Марина цим особливо не переймається. Давно б уже перестали допомагати дочці, але боюся, що вона спробує забрати в нас онуку, а цього ми не хочемо. Тому знову підготували чималу суму, «подарунок» для Марини.

Знаю, що все це не правильно, але відчуваю себе винною в цій ситуації. Щось ми з чоловіком зробили не так. Але як тепер все виправити?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page