fbpx
Життєві історії
Вчора до мене свекруха приходила, дзвонила, стукала в двері, але я не відкривала їй. Вона добре знала, що я вдома, адже під дверима дитяча коляска стояла. Я спочатку пошкодувала її, адже зима, мороз, але так і не відкрила двері, вважаю, що матір чоловіка сама винна в усьому

Усі люди добре знають, що краще буде усім, коли одружені діти житимуть окремо від своїх батьків, лише так буде порозуміння в домі.

– Вона вже так втомила мене за цей час. Сил ніяких немає зовсім. Коронний номер у матері мого чоловіка – прийти в гості без попередження. Особливо в останні пів року у неї це звичайна справа, особливо зараз, коли я в декрет вийшла. Не кожен день, але пару раз в тиждень таке постійно відбувається, – поскаржилася мені знайома.

– І не дзвонить попередньо, не попереджає вас? Можливо, вона не розуміє, що вам це не подобається, – намагалася зрозуміти я.

– Дзвонить вона, звичайно. Але лише за декілька хвилин до того, як має переступити наш поріг. Коли вже в під’їзд входить, набирає: “Уляно, ви вдома? А я тут повз вас йшла, вирішила зайти, побачити вас хочеться”. І тут же стук у двері. Я вже й натяками, і всяко пояснювала їй, що такі візити не завжди зручні, що у мене є свої плани і свої справи власні. Що ми з малюком, можливо, спимо після безсонної ночі. Або годуємося. Або неприбрано у нас, чи ще, ну ж мало там що. Та хіба мало що буває вдома, коли ти не чекаєш гостей. Я гадаю, що всі люди мають розуміти це. Але свекруха моя не розуміє чомусь. Через день знову йде до нас, наче й не було тієї розмови. Загалом, вчора я просто вирішила вчинити по-іншому. Вона, напевно, хвилин п’ятнадцять стукала, телефонувала – дверний дзвінок у нас відключений. Свекруха добре знала, що я вдома, звичайно. Коляску бачила в тамбурі, образилася на мене вона дуже. Чоловікові наскаржилась. А я вважаю, що я права була у цій ситуації. Ну повинні ж бути якісь межі? Може, задумається тепер моя свекруха перш ніж ось так чинити.

– Не розумію, за що вона так зі мною? – сумно говорить свекруха. – Я завжди до неї з усією душею, гарно так ставилася до дружини свого чоловіка. Грошей дала їм на перший внесок за квартиру, допомагала чим могла. У стаціонар до неї їздила, коли вона там з немовлятком була, їжу домашню возила щодня щось свіже – там же так смачно і корисно не годують, а я вранці і ввечері їй все свіженьке, домашнє возила. Подарунки дарувала постійно хороші, від щирого серця – і їй, і дитині малій. І що я заслужила в результаті? Отак зі мною повелися негарно. Не відкрити двері, будучи вдома, це як? У мене в голові не вкладається. Я б так ніколи не вчинила б.

– Ну. Можливо, треба було узгодити візит заздалегідь зі своїми дітьми? По телефону? Подзвонити їм і запитати, чи вони хочуть сьогодні гостей.

– Ой, та ну його, а що б змінив телефонний дзвінок? Я, знаєш, завжди невчасно, хоч з дзвінком, хоч без приходжу до них, справа не в цьому! А в тому, що мене просто не хочуть бачити діти у своєму власному домі взагалі ніколи. А я не до неї ходжу, а до онука, між іншим. Але такого вчинку від дружини свого власного сина я ніколи б не очікувала. Чує, що мати прийшла, стоїть, стукає, дзвонить, на вулиці холодно, мороз – а вона і не реагує зовсім! Хіба так діти роблять?

Свекруха тепер зовсім не ходить до дітей. Знайома моя спочатку раділа, а це нещодавно занедужала, хотіла, щоб матір чоловіка посиділа з дитиною, дзвонила їй, а та так і не взяла телефон. Повідомлення про те, що дитина занедужала прочитала, але так і не передзвонила сама.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page