fbpx
Життєві історії
Вчора до мене прийшла старша донька і сказала, що хоче, щоб я переписала на неї квартиру. Так, вона допомагає нам більше, ніж молодша донька, але я вважаю, що квартиру треба ділити порівну

– Я не знаю, що робити, така засмучена, словами не передати, – розповідає сімдесятилітня Маргарита Петрівна. – Всю ніч не спала! Віра вчора приходила, наша старша дочка. Вона давно вже говорила, що є важлива розмова, коли батько приїде з санаторію. Він приїхав, і вона вчора озвучила: хочу, каже, щоб ви переписали на мене свою квартиру. За дарчою. І чим, мовляв, скоріше, тим краще, поки ще всі в тверезому розумі і добрій пам’яті…

… У Маргарити Петрівни дві дочки: старша, Віра, і молодша, Леся. Дочки давно вже живуть окремо, у кожної своя сім’я, у Віри вже великий і самостійний син-старшокласник, у Лесі двоє малюків, з молодшим вона зараз сидить в декреті.

Нещодавно їх сім’я пережила непрості часи: чоловік Маргарити Петрівни і батько її дочок захворів і потрапив в лікарню.

– Він завжди був таким здоровим, – зітхає Маргарита Петрівна. – Ми хворим щось його не бачили за все життя. До останнього працював, машиною займався, дачею. Там, на дачі, все і сталося. Якби не Віра, я навіть не знаю… Просто в голові не вкладається! Тепер вже найгірше позаду – батько сімейства одужує, хоча, звичайно, роботи попереду ще багато.

Проте, потрібно відзначити, що на ноги батько піднявся тільки завдяки швидким, рішучим та самовідданим діям старшої дочки. Віра відразу повезла батька в гарну лікарню, знайшла знайомих, все оплачувала, усюди домовлялася і пробивалася. У якийсь момент довелося відкачувати двох пенсіонерів: у Маргарити Петрівни теж підвело здоров’я, і вона потрапила в інше відділення тієї ж лікарні, де лежав чоловік.

Віра взяла на роботі відпустку і кілька днів моталася до обох батьків. Потрібно було варити бульйони і морси, розливати їх по судках і годувати ослаблих людей похилого віку з ложечки.

– І як вона встигала – просто дивно! – зітхає Маргарита Петрівна. – Доставили ми їй клопоту…

– А друга дочка що ж? Не могла допомогти?

– Ой, ну у Лесі адже двоє дітей! – зітхає Маргарита Петрівна. – З ким їх залишити? Молодший там взагалі без неї не залишається. Куди її було смикати? Так ми впоралися і без неї! Я говорила Вірі – до мене можеш не приїжджати, зі мною все нормально, головне – батько. Але вона все одно їздила…

***

– Так я ніколи не сумнівалася, що в разі чого, возитися з батьками прийдеться мені. Ну ось, так і виявилося на ділі. Від Лесі толку не було ніякого! Тільки дзвонила і питала, як справи. Грошей у неї немає, вона ж в декреті, допомогти фізично теж не могла – у неї діти. Жодного разу ні в одну лікарню не з’їздила! Я все розумію, діти, і живуть вони далеко від нас. Але у неї чоловік є, свекруха зі свекром. Всі знали, яка у нас ситуація. І ніхто особливо допомоги не запропонував!

Треба сказати, відносини у сестер з дитинства прохолодні, хоча в дорослому віці Віра і Леся нормально спілкуються. Вітають один одного зі святами. Зустрічаються, втім, здебільшого у батьків, так що невідомо, що було б, якби Маргарита Петрівна не ініціювала сама ці зустрічі.

– Леся у батьків пізня дитина, улюблена дочка, а я на підхваті в разі потреби! – каже Віра. – Якщо треба щось привезти, відремонтувати, допомогти на дачі – дзвонять мені, а не Лесі. У неї ж діти! Немовлята! Там немовляті взагалі-то вже скоро рік.

– Твоя сестра, мабуть, тільки спадок ділити з’явиться! – якось сказав Вірі її цивільний чоловік, до якого Віра теж раз у раз зверталася з проханнями – з’їздити в лікарню, привезти мати, передати якісь речі – і який, до слова, всі покірно виконував.

Майна у батьків сестер небагато, і основна його частина – це трикімнатна квартира, в якій зараз і живуть мати з батьком. Є ще стара дача, але Віра вмовляє маму її продати, тому що працювати тепер на ній нікому, та старенька іномарка батька.

– Нам пощастило, що досі батьки були бадьорі і здорові, але все хороше колись закінчується, на жаль, – зітхає Віра. – Їм по сімдесят, і я говорила з лікарями, там у обох проблеми. Особливо, звичайно, у батька. Леся цим займатися не буде, це сто відсотків, самі мама з татом тепер уже як діти.

Я подивилася! «Та не треба, та не турбуйся, так ми обійдемося!» Треба брати все в свої руки. І здоров’я їх, і активи – квартиру ось, наприклад…

Зв’язуватися з заповітом Віра не хоче – знаючі люди сказали їй, що заповіт сестра згодом зможе оскаржити. Краще просити у батьків дарчу.

– Само собою зрозуміло, жити батьки будуть як і раніше в своїй квартирі, – каже Віра.

– Просто по паперах вона буде належати мені. Мені здається, це справедливо – хто займається батьками, тому повинні відписати і майно. Що не так?

Ну а якщо не хочуть, окей, все будемо ділити навпіл, я так мамі і сказала. Але тоді в наступний раз, коли щось станеться, навпіл будемо ділити і проблеми.

Якщо Леся не їздитиме, то не буду і я. Якщо у неї немає грошей і часу для батьків, то звідки вони у мене?

Фото ілюстративне – sputnik.

You cannot copy content of this page