Є у мене дуже хороша подруга Віра. З Вірою ми дружимо з дитинства, жили ми з нею по сусідству росли разом, батьки наші теж друзями були.
У нас було яскраве дитинство і юність. Віра була дуже активною та розумною дівчиною, гарно вчилася в школі, їздила на олімпіади, але вона не була зазнайкою. Любила й з друзями погуляти, і до лісу з палатками ми їздити, і в санаторії різні. Є нам що згадати.
Але потім вона якось різко пропала, як виявилося, закохалася. У неї з’явився хлопець. На пропозицію сходити куди-небудь разом відмовлялася, занурилася в нові відносини з головою.
А через пів року всіх нас здивувала, сказала, що вона вже чекає дитину і скоро буде весілля. З чоловіком, наче, у них було все добре. Ми з Вірою періодично зідзвонювалися, вона постійно була заклопотана сім’єю ні на що не скаржилася. Але говорили ми з нею все рідше.
Але з роками подруга стала якась невесела, з одного боку начебто все добре, дитина, чоловік працьовитий, який особливо домашніми турботами її не напружує, і, якщо не приготовлена вечеря, коли він приходе з роботи, ніколи зауваження їй не робить. Сяде і чекає, або сам щось зготує.
Коли син ось-ось повинен був піти в садок, подруга зайнялася пошуком роботи. Однак, дізнавшись про це, чоловік раптом заявив, що мріє про доньку, і через рік у них таки народилася дочка, і Віра була навіть щаслива, скуповуючи всілякі наряди для своєї маленької донечки.
Ще через два роки вона-таки вийшла на роботу, тільки ось чоловік після цього моментально перестав давати їй гроші. Тобто всі витрати на комуналку, оплату садка і в тому числі продукти лягли на неї. Він же іноді приносив продукти, ну і дітям щось купував в магазині. В результаті цих витрат у подруги на себе грошей не залишалося. І одного разу вона попросила у свого чоловіка, щоб дав їй трохи грошей, адже навіть шампунь не має за що купити. На що чоловік їй заявив, що якщо їй навіть на це не вистачає, то нехай сидить вдома, а вже він буде виділяти їй гроші на шампунь.
Через кілька років у них народився син, і Віра знову пішла в декрет. Чоловік відреагував на це дуже добре, а ось на Віру напала якась незрозуміла апатія. Вона стала холодно з ним спілкуватися, і як можна менше проводити часу поруч з чоловіком.
Якось нещодавно Віра прийшла до мене додому. Тоді вона вперше, плачучи в мене на кухні за чашкою чаю, розповіла мені правду про своє сімейне життя.
– Вчора чоловік запропонував мені розійтися, сказав що я стала якоюсь іншою, а він хоче бачити поруч із собою ту дівчину, в яку колись закохався, – мовила мені Відверто Віра.
– А ти? – з сумом запитала я.
– А що я? Сказала йому, що якщо іншого виходу немає, то давай розлучимося.
– І він погодився?
– Ні, він не погодився. Він, напевно, не очікував такої відповіді, але я така втомлена життям, що мені вже все одно. А чоловік добре подумав, після того, як я погодилася, він спочатку кричав, а потім став мене вмовляти, що ще не все втрачено, і ми можемо бути хорошою сім’єю.
Після того, як віра пішла додому, я сама залишилася на кухні, і не могла зрозуміти, що не так в сім’ї моєї подруги. Адже це не перша її спроба розійтися з чоловіком, але за підсумком все залишається на своїх місцях, так як він йти від неї не збирається і судячи з усього, готовий терпіти будь-які її витівки.
Але, якщо чесно, чоловік Віри не така вже й погана людина: хороший батько, турботливий чоловік. Але й Віру я знаю з дитинства, вона теж добра жінка. Вона розумна, цікава і до заміжжя вела активне життя.
Але ось бачення про те, якою має бути сім’я, у них не збігається, і на мій погляд саме в цьому і полягає проблема. І, можливо, якби вони все-таки розійшлися, то могли б бути обоє щасливими людьми.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.com
