Моя знайома розповіла, що до неї донька вчора заїжджала в гості, їздила в місто у справах. Потрібно було собаку звозити до ветеринара, а у неї є своє авто і вона попросила доньку відвезти її. Вся ця поїздка зайняла у неї не так вже й багато часу, десь, можливо, годину, за цей час скільки разів їй чоловік зателефонував? Три. Аж три рази! “Ну ти де? Ну коли приїдеш? Ну скоро вже?” Микола ж добре знає, що Катерина у мами зараз, і йому це так прямо не подобається, що він постійно її просить їхати додому. Повернулися вони додому додому, Антоніна каже доньці, щоб зайшла до неї повечеряти, бо голодна ж, а вдома ще нічого не зготовлено. А Катерина – мовляв, мамо, наступного разу я до тебе обов’язково забіжу. Ти ж бачиш, каже, що діється?
Єдина донька Антоніни, Катерина, заміж вийшла 4 роки тому. І весь цей час теща з зятем все ніяк не можуть налагодити відносини між собою, не вдається знайти спільної мови.
І начебто окремо обоє вони досить таки непогані люди, і не сперечалися вони між собою особливо ніколи, і ділити їм зовсім нічого. І чому вони між собою спільної мови знайти не можуть ніяк?
Миколі чомусь дуже не подобається, коли його дружина у своєї рідної матері часто буває.
– І це ти знову матусі своїй телефонуєш? Ну ну! – постійно говорить він своїй дружині, при кожній нагоді. – Відразу видно, що ти мамина доня, що не відбудеться, відразу до неї дзвониш.
Сам Микола своїй матері телефонує дуже рідко, і тільки в разі якоїсь потреби. Мати у нього – досить молода ще жінка, працює на хорошій керівній посаді, про свого сина вона згадує пару разів на рік. Якось не прийнято у них сентименти та теплі відносини, вони одне від одного якісь зовсім далекі.
– Аж до того, що неправду моїй доньці своєму чоловікові говорити доводиться в багатьох випадках – мовляв, по роботу поїхала, або по справах, а сама до мене, – сумно говорить Антоніна. – Коли я телефоную, відповідає коротко, загальними фразами – я так розумію, щоб Микола не здогадалася, що це вона зі мною лишній раз розмовляє. не хоче, щоб і навіть знав про це.
– Чому він так до тебе ставиться, хіба ти щось зробила йому? – запитала я у Катерини.
– Та в тому й справа, що я сама навіть не знаю відповіді на це питання! – зітхає моя подруга.
– А я знаю, чому! – відразу я відповіла їй. – Тому що донька твоя дозволяє Миколі так поводитися. Давно могла навести в своїй родині лад і сказати, що мама – дорога їй людина і вона буде з нею спілкуватися скільки завгодно і в гості буде до неї ходити, коли потрібно. Правильно в народі кажуть – не ладиться з невісткою – вина сина в цьому, не ладиться з зятем, вини свою власну доньку. Любити тебе твій зять не зобов’язаний, і це зрозуміло, так я повністю згодна з цим. Але поважати тебе він повинен.
Подруга більше нічого мені не говорила. Можливо, образилася на мене, шкодую, що полізла в їх родину зі своїми порадами. Але я вважаю, що командувати вдома має не лише один чоловік, адже дружина теж має своє слово. У мене з моїм чоловіком суцільне порозуміння в усіх важливих питаннях, як тільки ми одружилися, я ще з першого дня сказала своєму чоловікові, що командувати в домі йому не дозволю. Ми все маємо вирішувати з ним разом. Відтоді ніколи проблем немає у нашій сім’ї. А хіба я не права?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
