Мамо, тату, це для вашого здоров’я. Ви заслужили на відпочинок, — обіймала їх Галина. Оформляти нерухомість на літніх батьків Галина не стала, щоб не тягати їх по інстанціях, тому юридично дача належала їй. Чоловікові, Тарасу, вона, звісно, про покупку розповіла, адже вони сім’я. Тарас тоді лише знизав плечима: — Ну, твої гроші — твоя справа. Головне, щоб моїх батьків це ніяк не обділило. Галина тоді не надала значення цим словам, лише попросила чоловіка не розповідати нічого його матері, Ніні Іванівні. Вона знала характер свекрухи: та звикла все контролювати й вважала, що майно невістки автоматично стає спільною родинною власністю. Але Тарас, як виявилося, мовчати не вмів. Згадуючи ту розмову з чоловіком, Галина знову повернулася думками до теперішнього моменту у вітальні. — Ніно Іванівно, ви щось переплутали, — спокійно, але твердо сказала Галина. — Цю дачу я купила спеціально для своїх батьків. Батькові після операції потрібен спокій. Свекруха миттєво змінила тон, її приємна посмішка зникла, а погляд став холодним

«Я тут дізналася, що ти дачу батькам купила. Так от, ми з чоловіком порахували й…

Андрію, оформлюй ділянку на себе, — щиро сказав тоді Тарас. — Мені зараз не до будівництва, та й часу немає. А в тебе двоє хлопців ростуть, нехай на свіжому повітрі бувають. Андрій, який завжди був більш заповзятливим, працював у сфері торгівлі та обожнював рух, аж засяяв від такої пропозиції. — Брате, ти серйозно? Але ж ми не будемо там самі сидіти. Обов’язково приїздіть із родиною, будемо разом відпочивати, як колись у дитинстві з дідусем. Весною Андрій завзято взявся за справу. Хата була в поганому стані — дах протікав, підлога подекуди прогнила, але сама земля була розкішною. Молодший брат вирішив поки не чіпати капітальні споруди, а навести лад на території, щоб було де приємно провести час. — Хату наразі законсервуємо, — ділився планами Андрій під час рідкісних телефонних розмов. — Головне — зробити гарну зону для відпочинку. Поставлю альтанку, зроблю гарне місце для вогнища, засію газон. До початку літа ділянка дійсно змінилася до невпізнання

— Оце так з’їздили на шашлики, тепер, виходить, ми винні за ремонт старої хати? —…

Збирай свої манатки, Романе. І ключі поклади на стіл. Зараз же, — мій голос звучав холодно. — Яно, ну навіщо влаштовувати цей спектакль? Ми ж дорослі люди, — пробурмотів чоловік. — Почуття мають свою динаміку. Це не було спланованим ударом у спину. Ми з Мар’яною, це просто сталося. Це сильніше за нас обох. — Не смій вимовляти її ім’я в цьому домі, — я ледь не задихнулася від того, як легко він кидався словами. — Ти розумієш, що це моя рідна сестра? Що ми разом виросли? — Саме тому, — він нарешті підняв очі. — Вона розуміє мене краще, ніж будь-хто. Вона — моя споріднена душа. А ти, ти була занадто зайнята своєю кар’єрою та цими нескінченними звітами. Я відчула, як усередині все стиснулося в тугий вузол. — Романе, — я вказала пальцем на двері. — Ти не просто пішов. Ти зрадив саму сутність довіри. Забирайся. Мій адвокат зв’яжеться з тобою щодо розлучення. Я не хочу більше чути жодного слова про “споріднені душі”

Вінницю накрив густий листопадовий туман, який розмивав вогні вітрин і робив вечірні вулиці схожими на…