Ксенія з дитинства мріяла про те, як виросте та почне заробляти. Їй не хотілося й надалі жити у злиднях. Їх у сім’ї було семеро дітей. Мама казала, що народжувати буде стільки, скільки в неї вийде. А те, що вона не могла забезпечити дітей навіть одягом, її не особливо хвилювало. Носять же щось і добре.

Ксенія була третьою дитиною. Дві старші сестри вже поїхали з дому, а вона поки що тільки мріяла. Але як сестри вона не хотіла. Ті поспішили заміж, народили дітей і терплять усі витівки своїх чоловіків аби не повертатися до рідного дому.

Ксенія намагалася добре вчитися. Щоб мати можливість у тиші засвоїти шкільний матеріал, часто залишалася в бібліотеці. За що отримувала від матері наганяй. Але її старання увінчалися успіхом і школу вона закінчила відмінно.

Тепер залишалося тільки вчинити. І це не до найближчого містечка інакше жити в гуртожитку їй ніхто не дасть. Тому одного дня вона зібрала свої нечисленні речі, документи і поїхала з дому.

Спочатку гроші в неї були. Вона давно намагалася підробити, де тільки могла і відкладала. Тому на якийсь час надходження змогла зняти кімнату у бабусі. А після вступу їй уже виділили кімнату у гуртожитку. Тільки після цього вона повідомила рідних, де перебуває.

Коли багато її однокурсниць насолоджувалися студентським життям Ксенія старанно вчилася і підробляла. Тому до закінчення навчання у неї навіть хлопця не було.

Додому практично не їздила. Там була вічно незадоволена мати, батько п’ючий, а молодші сестри і брати дивилися на неї як на ворога. Вчитися особливо вони не бажали і не розуміли, чому поїхала сестра замість того, щоб вийти на роботу тут і допомагати їм. Але це мама їм вбила в голови. А переконувати нікого Ксенія не хотіла.

А потім були пошуки роботи, житла та сильне бажання просунутися кар’єрними сходами і купити собі житло.

— Ксеніє, вітаю. Сказала її подруга Світлана, сидячи на кухні. Квартира хоч і невелика, зате своя. Яка ж ти все-таки розумниця.

— Дякую, Світлано. Сама знаєш, як вона мені дісталася і ще років 5 платити, але це вже дрібниці.

— Ну тепер ти задумаєшся про те, щоб створити сім’ю? Може вистачить цієї гонки?

Ну гонки не вистачить. А ось про сім’ю вже сама думаю. Та й дітей хочеться. Але стільки скільки зможу прогодувати та поставити на ноги.

Світлана знала все про дитинство Ксенії і була повністю з нею згодна. Сама Світлана одружилася 2 роки тому, теж сильно не поспішала. І ось їм уже майже 30.

З Тарасом Ксенія познайомилася на роботі. Цього дня Валентину Петрівну проводжали на пенсію та за нею заїхав син. Після швидкоплинного знайомства вона про нього і забула.

Ось тільки він сам нагадав про себе за три дні. Коли вона зустріла його на виході з офісу. Він стояв з букетом квітів і явно на когось чекав.

Як виявилося, чекав він саме її. Того вечора вони разом прогулялися парком і Тарас провів її додому. У жодне кафе він не запросив. Заїкнувся тільки про те, яка прекрасна погода сьогодні і шкода втрачати можливість подихати свіжим повітрям.

З того часу вони гуляли практично щовечора.

— Ксеніє, ну скільки ви будете вулицями сахатися? Сміялася Світлана. Видно ж, що твій Тарас той ще тисне. За цей час один букет квітів та стаканчик морозива. Хоч би раз у кафе запросив чи кіно.

— Світлано, він копить на квартиру. І я його розумію, що своє житло це дуже важливо. Та ми й не лише гуляємо. До його мами у гості ходили.

— Ага й пили там чай із купленими тобою ж тістечками. Не вгамовувалась подруга.

Ну не з порожніми ж руками в гості йти. Ксенії все більше не подобалося, куди веде її подруга.

Помітивши це, Світлана перевела розмову іншу тему. Отак зустрітися і побалакати виходило в них не часто.

Тарас Світлані не подобався. Вона не могла пояснити, чим саме, але щось її насторожувало. Та й його маму вона знала. А та ніколи не втрачала вигоди для себе. Коли треба була ввічливою, а коли людина не вигідна їй, то і на метр до себе не підпускала і не допоможе ніколи. У будинку з Валентиною Петрівною мешкала тітка Світлани. Але засмучувати подругу своїми думками вона не хотіла.

Наступного разу подруги зустрілися за три місяці.

Яка ти гарна Ксеніє. Говорила Світлана, дивлячись на подругу у білій сукні.

Ксенія світилася від щастя. Все було, як вона хотіла. Скромне плаття, проста зачіска без зайвого на голові, але все разом виглядало дуже органічно та ніжно. Весілля велике і гучне теж не влаштовували. Були тільки найближчі люди. Та й то переважно гості були з боку нареченого. Батьки Ксенії приїхати не схотіли. Так і сказали, що у них є справи важливіші. Внуків молодших треба доглядати. З сестрами та братами Ксенія і не спілкувалася. Відправила запрошення, але відповіли лише старші, сказавши, що чоловіки не відпустять, а самі поїхати не зможуть, бо працюють.

От і вийшло, що Світлана була з чоловіком, кілька колег і все.

Світлана так і не могла зрозуміти, як це Ксенія погодилася вийти заміж за Тараса. Але головне, що її подруга була щасливою.

Сімейне життя було спокійним. Мама Тараса до них не лізла. Іноді приходила в гості і нарікала мовляв квартира хоч і двокімнатна, але зовсім маленька. Ось дітки підуть і як розміститеся?

Ксенія сама розуміла, що для сім’ї із дітьми місця мало. Та й з Тарасом розмовляли все розширюватися. Лише іпотеку виплатять. Але якщо у Ксенії на роботі все було добре, то у Тараса постійно якісь проблеми. То премію уріжуть усьому відділу, то ще щось. Тож із достроковою виплатою іпотеки допомоги від нього не було. Але життя їм вистачало і Ксенія не скаржилася.

Світлана бачила, як вимотується подруга. Одного разу почала говорити, що не треба їй брати стільки навантаження на себе, але Ксенія її різко зупинила та попросила не лізти в це. Подругу втрачати не хотілося і більше ця тема не піднімалася.

Тільки чоловікові Світлана скаржилася, як їй шкода подругу. Андрій також бачив усе це. Але чужа родина потемки і справді лізти туди не варто.

Так минув рік.

Дорога, у мене для тебе хороша новина. Крикнув з порога Тарас.

— Мий руки та йди на кухню. У мене також є новини.

Тільки я цур перший.

Переодягнувшись Тарас прийшов до дружини.

Мене підвищили. А це означає, що й зарплата буде більшою. Тож незабаром закриємо іпотеку і можна буде дивитися інше житло. Мама обіцяла також допомогти з грошима при покупці квартири. Скільки ще залишилося платити?

Це чудово. Залишилося зовсім небагато. Я думала за пів року закрию. Але тут таке.

Ксенія присіла поряд із чоловіком і обійняла його.

— Я вагітна.

— Що? Тарас скочив зі стільця. Він тільки хотів сказати, що вони зараз не потягнуть дитину. Але вчасно схаменувся, дивлячись на дружину. Натягнув посмішку і вигукнув.

— Ой. Я так радий. Просто це так несподівано.

— Та я й сама не чекала. Тож із виплатою іпотеки, можливо, трохи затримаємось. Хоча якщо тобі додадуть нормально зарплату, то це компенсує те, що я скоро менше працюватиму, а потім і зовсім у декрет піду. Та й для дитини треба багато купувати.

Це Тарас усе розумів і тому всередині все переверталося.

Виплачувати іпотеку вперед у Ксенії не виходило. Працювати понаднормово вона вже не могла, а ще постійно щось купувала для дитини. Тарас став приносити трохи більше грошей у сім’ю. Плюс то машина зламається, то мама захворіла і треба допомогти із лікуванням. А потім взагалі до санаторію її відправити. Ксенія засмучувалася, але мовчала. Все-таки чоловік любив маму і ростила вона його сама. Це не те, що вона зростала.

Вчасно народилася маленька Злата. З пологового будинку зустрічали її веселою компанією. Приїхала Світлана з чоловіком та Тарас із мамою. Притому Тарас був взагалі напідпитку. Ксенія зробила йому зауваження, але той лише відмахнувся.

Перший тиждень він був разом із дружиною та донькою, а потім повернувся на роботу. Валентина Петрівна приходила кілька разів. Але коли Ксенія попросила її трохи посидіти з Златою щоб сходити в душ, вона дала зрозуміти, що з немовлям не залишиться одна.

— Розумієш, Ксенечко, я вже стара. Руки в мене тремтять, та й сил немає вже з маленькими поратися. Ось підросте і до мене в гості приїжджатимете. А поки що я так помилуюсь.

Милувалася вона так хвилин по 10 і йшла.

Іноді забігала Світлана. Вона допомагала як могла, але їй самій теж був час народжувати.

Злата була спокійною дитиною, але однаково одній Ксенії було важко. Та й останнім часом Тарас приходив пізно. Казав, що бере підробітки. Хоча збільшення у днях Ксенія не бачила. Коли ж її грошова подушка була майже спустошена, Ксенія вирішила працювати з дому.

Облаштувала собі на кухні невеликий куточок, купила відео няню так як втомилася по кожному шереху бігати в кімнату, щоб подивитися чи не сталося нічого.

Додаткові гроші були зовсім не зайві. Можна було вже жити спокійніше, тільки втомлювалася Ксенія сильно.

Ось і сьогодні їй треба було дати звіт і тому половину ночі провела за комп’ютером, а вдень з дитиною. Здобувши ввечері чергову роботу, вона вирішила, що тільки подивиться та оцінить обсяг. Було вже 8-ї вечора Тарас, як завжди, затримувався.

Вона й не помітила, як заснула прямо, сидячи на стільці. Прокинулася від дивних звуків, що лунали з відео няні.

Виявилося це Тарас у спальні з кимось розмовляв телефоном.

Ксенія тільки хотіла встати і піти до чоловіка, як її щось зупинило, і вона вирішила послухати.

— Так. Долинало з динаміка. Все йде гаразд. Звичайно ж, не здогадується. Заспокойся. Та я й сам думав, що так довго не тягтиметься. Але ж хто знав. За місяць погасимо іпотеку. Продамо цю квартиру та купимо нову простору в новобудові. Ну та я куплю, ти ж додаси грошей щоб без іпотеки. Та там різниця не дуже величезна, адже це порожні стіни і потім я поверну. Ксенія ж завжди зайнята дитиною, і ми вже говорили що вона напише довіреність на мене. Ну а там справа у капелюсі. Нову квартиру оформимо на тебе. Тих грошей, що я відклав, цілком вистачить тобі віддати, на ремонт і меблі. Я ж за сімейне життя майже і не витрачався. За п’ять місяців у мене закінчиться термін вкладу. Не хочу втрачати відсотки та знімати заздалегідь. А там зніму і готівкою до тебе принесу. Мама, не турбуйся Ксеніє нічого не отримає. Як тільки я зніму гроші, то подам на розлучення. Квартира буде на тобі, на рахунках у мене нічого. Ну а аліменти платитиму мінімалку. Це не так багато порівняно з тим, що маю своє житло за мінімальну суму. Ну все поки що. А то Златка ця прокидається і Ксеніє прокинеться одразу, як тільки писк цієї малявки почує.

Як тільки він поклав слухавку, дочка тут же закряхтіла. І за хвилину в дверях з’явилася заспана Ксенія.

— Ой ти вдома милий. Говорила вона ледве стримуючись. А я хотіла новий проект подивитися та заснула. Мабуть, сьогодні не працюватиму більше.

Звісно відпочинь дорога. Дбайливо сказав Тарас.

Наступного дня Ксенія подзвонила подрузі та все розповіла. Тепер Світлана не соромилася у висловлюваннях.

— Ось гад. А я казала. Тільки хотіла вона продовжити, але замовкла. Не хотілося робити подрузі ще болючіше. І вже спокійніше продовжила. Ти не рубай зараз з жару. Я з Андрієм пораджуся, він юрист. Не можна так просто залишати.

Цього ж дня Ксенія повідомила Тарасу, що тимчасово не зможе працювати. Їй треба пройти обстеження, бо почувається неважливо. Тож дострокова виплата іпотеки затягнеться. А поки що мінімальними платежами оплачуватимуть. Тарас засмутився, але допомогу з фінансами не пропонував. Тільки спонукав, що підібрав їм відмінний варіант і як би хто не повів його.

А через 4 місяці прийшовши додому, спіткнувся про валізи в коридорі.

Ксенія, це що? Крикнув він на всю квартиру.

Але на зустріч йому вийшли Світлана із чоловіком.

— А де Ксенія та Злата?

Вони поїхали відпочити на море.

— А що ви тут робите?

— Дивимося, щоб ти пішов тільки зі своїми речами.

Та як ви смієте? Я чоловік Ксенії і мешкаю тут.

— А ось і не чоловік уже. На тримай ознайомся. Можеш робити з цим, що хочеш це копія.

Тарас крутив у руках свідоцтво про розірвання шлюбу. А також повістку до суду на поділ майна.

— А ще. Продовжив Андрій. Зі своїх рахунків ти зараз гроші не знімеш так що в банк можеш не бігти. Ти ж знаєш, що все, що нажите в шлюбі, ділиться навпіл? Запитав Андрій і засміявся.

А Ксенія згодом переїхала до іншої квартири. Їй цілком вистачило отриманих від чоловіка грошей, щоб зробити обмін з доплатою.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.