— Ми вже все вирішили: поки у нас ремонт, поживемо у вас, бо навіщо платити чужим людям, якщо у рідного брата три кімнати гуляють?

Ця фраза влетіла в квартиру разом із протягом і запахом дешевих сигарет. Галина, яка саме вийшла з кухні з рушником у руках, заціпеніла.

На порозі стояла зовиця Зоряна — у своєму незмінному яскравому пальті та з усмішкою людини, яка щойно виграла в лотерею. За її спиною стояв чоловік Богдан, ледь помітний за двома величезними валізами та купою картатих сумок. Поруч, не виймаючи навушників, жував жуйку їхній син-підліток Артем.

Василь, чоловік Галини, стояв біля дверей із таким виглядом, ніби на нього щойно звалилася цегла. Було очевидно: поява родичів із речами стала для нього таким самим «сюрпризом», як і для дружини. Він розгублено чухав потилицю, намагаючись видавити бодай якусь подобу привітання.

Галина не стала влаштовувати сцен. За п’ятнадцять років шлюбу вона добре вивчила характер родичів чоловіка. Зоряна завжди відзначалася дивовижною безпосередністю і святою впевненістю, що старший брат зобов’язаний вирішувати всі її побутові негаразди.

— Проходьте, раз уже приїхали, — спокійним, майже діловим тоном промовила Галина. — Сумки залиште в коридорі. Роздягайтеся, мийте руки й ідіть на кухню. Треба дещо обговорити, перш ніж ви почнете розпаковувати речі.

Зоряна невдоволено хмикнула — вона явно очікувала на обійми та накритий стіл. Але сперечатися не наважилася. Скинула пальто на пуфик і попрямувала до ванної, наче до себе додому.

Кухня Галини була її особистим затишним світом. Ідеальна чистота, сучасна техніка, кожна дрібничка на своєму місці. Коли всі розсілися за столом, Галина не поспішала ставити чайник. Вона дістала з полиці синю папку з документами і поклала її перед Зоряною.

— Ну, розповідай, Зоряно, — Галина сіла навпроти. — Який саме ремонт ви затіяли, наскільки все серйозно і на який термін плануєте в нас затриматися?

Зоряна, зручно вмостившись на стільці, почала натхненно розповідати:

— Ой, Галю, ми вирішили все переробити! Стіни знести, проводку замінити, підлогу перестелити. Майстри сказали, що місяці три там жити буде неможливо — пил, бруд, води немає. Ми порахували з Богданом: винаймати квартиру зараз — це просто космічні кошти. Навіщо віддавати гроші чужим людям, якщо у вас гостьова кімната порожня? Ми там утрьох чудово помістимося. Тіснувато, звісно, але ми ж рідні, потерпимо.

Василь, який сидів скраю, спробував розрядити атмосферу:

— Галочко, ну справді, у нас же місце є. Нехай перекантуються трохи, свої ж люди. Не виставимо ж ми рідну сестру з дитиною на вулицю.

Галина повільно перевела погляд на чоловіка, і той миттєво замовк. Вона відкрила папку. Всередині акуратно лежали квитанції за комуналку, чеки з супермаркетів та виписки по лічильниках.

— Рідна сестра, кажеш? Свої люди? — Галина дістала калькулятор. — Чудово. Я людина практична, працюю бухгалтером, тому давайте говорити мовою цифр. Ви плануєте жити три місяці. Вас троє. Нас двоє. Разом у квартирі буде п’ятеро дорослих людей.

Вона поклала перед Зоряною платіжку за минулий місяць.

— Дивись уважно. Вода, світло, газ — усе за лічильниками. Вивіз сміття — за кількістю людей. Якщо нас стане більше, розхід води на душ, прання ваших речей та миття посуду зросте в геометричній прогресії. Світло — теж. У Артема ігровий ноутбук, Богдан любить дивитися телевізор допізна.

Зоряна кліпала нарощеними віями, а її обличчя почало червоніти.

— Галю, ти що, мені зараз воду рахувати будеш? Рідній зовиці?! Ми ж у гості приїхали!

— Гості, Зоряно, приїжджають на вихідні, — відрізала Галина. — Гостей пригощають і розважають. А ті, хто приїжджає на квартал із валізами, називаються співмешканцями. Продовжимо. Інтернет. У нас базовий тариф. Артем буде грати в ігри, качати файли — мені не вистачить швидкості для роботи. Треба підключати дорожчий пакет.

Галина підсунула калькулятор Богдану, який сидів, втягнувши голову в плечі.

— Далі. Побутова хімія: порошок, таблетки для посудомийки, мило, туалетна папір. Усе це коштує грошей. І найголовніше — харчування.

Зоряна не витримала і підскочила з місця.

— Василю! Ти чуєш, що вона каже? Твоя дружина з рідної сестри гроші за туалетне мило вимагає! Це як називається? Це ж скупість неймовірна!

Василь важко зітхнув:

— Галю, ну може це занадто… Свої ж. Хіба ми тарілку супу племіннику не наллємо? Я сам ту комуналку оплачу, не хвилюйся.

Галина закрила папку і подивилася на чоловіка так, що в того пробіг холодок по спині.

— Василю, я нагадаю: ми обоє працюємо. Наші доходи — це наш спільний бюджет. І витрачати наші заощадження на утримання трьох дорослих людей я не погоджувалася. У нас є плани на відпустку, і я не збираюся від них відмовлятися.

Вона знову повернулася до Зоряни.

— Отже, умови такі. Я вирахувала середню суму. Комунальні послуги, хімія та користування технікою коштуватимуть вам певну суму на місяць — я назву її пізніше. Харчування — роздільне. У вас своя полиця в холодильнику, свої каструлі та свої продукти. Готуєш ти на свою сім’ю сама.

— Якщо такий варіант підходить, ви прямо зараз перераховуєте мені аванс за перший місяць, і ми йдемо розбирати речі. Якщо ні — викликаєте таксі і їдете в готель чи шукаєте зйомну квартиру.

На кухні запала тиша. Було чути тільки, як гуде холодильник. Артем відірвався від телефона і здивовано глянув на тітку — він уперше бачив, щоб хтось так спокійно і твердо давав відсіч його матері.

Зоряна нервово засміялася, намагаючись перетворити все на жарт.

— Галочко, ти певно перевтомилася. Які аванси? У нас кожна копійка на рахунку, матеріали треба купувати, майстрам платити. Ми ж домовилися: ми просто тихо поживемо, світло будемо вимикати. Ми ж родичі!

— Родинні зв’язки — це не валюта для оплати рахунків, — чеканила Галина. — Водоканалу байдуже, хто ти моєму чоловіку. Рішення за вами. Гроші на карту або до побачення.

Зоряна різко повернулася до чоловіка:

— Богдане, збирай сумки! Ми не залишимося в домі, де за шматок мила готові вдавити! Василю, ноги моєї тут більше не буде! Ти проміняв рідну кров на оцю… бухгалтерку!

Вона розвернулася і вилетіла в коридор. Василь сіпнувся за нею, але Галина поклала руку йому на плече, змусивши залишитися. З коридору доносилося гнівне сопіння Зоряни та гуркіт валіз.

Раптом шум припинився. Зоряна знову з’явилася на порозі кухні. Її обличчя виражало цілу гаму емоцій — від образи до безвиході. Очевидно, йти їм було нікуди. Готелі коштували дорого, а ніч уже була близько.

— Добре, — процідила вона, дістаючи телефон. — Тримай свій аванс. Переказала. Але май на увазі: ми харчуємося окремо. І щоб жодного закиду я не чула!

Галина дочекалася сповіщення на смартфоні, перевірила рахунок і кивнула.

— Домовилися. Гостьова кімната праворуч. Постіль у комоді, застеляєте самі. Друга полиця в холодильнику — ваша. І ще одне: я працюю з дому два дні на тиждень. У ці дні з дев’ятої до вісімнадцятої в квартирі має бути повна тиша.

Вечір пройшов у напруженому мовчанні. Родичі копирсалися у своїй кімнаті, Василь робив вигляд, що читає газету.

Галина почала готувати вечерю. Вона дістала свіжу рибу, запекла її з лимоном та травами. По кухні розійшовся неймовірний аромат.

Двері гостьової кімнати скрипнули. На кухню, втягуючи носом повітря, зайшла Зоряна, а за нею — голодний Артем.

— Ой, як смачно пахне! — Зоряна спробувала змінити тон на дружній. — Ви вже вечеряєте? А ми так закрутилися, що навіть у магазин не встигли сходити. Може, пригостиш? Ми рибку любимо, а Артемчику можна просто картоплі зварити.

Галина спокійно виклала дві порції на тарілки.

— Зоряно, ми ж уклали договір. Роздільне харчування. У мене риби рівно на дві порції — для мене і для Василя. Конфорка на плиті вільна. До магазину п’ять хвилин. Думаю, Богдан встигне купити пельменів чи сосисок.

Посмішка миттєво зникла з обличчя зовиці.

— Ти серйозно? Будеш їсти рибу, поки твій племінник голодними очима дивиться? У тебе серця немає!

— У мене є принципи, — незворушно відповіла Галина. — Я не наймалася кухарем. Магазин за рогом. Василю, сідай їсти.

Зоряна гримнула дверима. За кілька хвилин хлопнули вхідні двері — це злий Богдан пішов у супермаркет. Повернувся він із пачкою найдешевших пельменів. Весь їхній ужин супроводжувався демонстративними зітханнями, які доносилися з їхньої кімнати.

Ранок почався з нового протистояння. Галина прокинулася о сьомій, але ванна була зайнята. Вода лилася сорок хвилин. Коли Богдан нарешті вийшов, ванна нагадувала турецьку парну, а лічильник гарячої води крутився, як божевільний.

Більше того, Галина помітила, що її дорога французька косметика стоїть не на своєму місці, а баночка зі скрабом відкрита.

Коли Зоряна вийшла на кухню, Галина вже чекала на неї.

— Доброго ранку. Зоряно, передай чоловікові, що сорок хвилин під гарячим душем — це занадто. І ще: я дуже прошу не чіпати мої косметичні засоби. Вони коштують чимало. Якщо я ще раз побачу, що ними хтось користувався, я додам їхню вартість до вашого рахунку.

Зоряна спалахнула:

— Та потрібен мені твій скраб! У мене своя косметика є! Подумаєш, Богдан трохи розслабився з дороги. Ми за комуналку заплатили, маємо право митися, скільки хочемо!

— Ви заплатили аванс за трьох людей, — нагадала Галина. — Якщо Богдан буде щодня виливати стільки води, ці гроші закінчаться за тиждень. Доведеться доплачувати.

Зоряна нічого не відповіла, тільки злісно брязкала чайником.

В обід Галина працювала за ноутбуком, коли почула, як Зоряна зачинилася в кімнаті і почала дзвонити по телефону. Стіни були тонкими, тому кожне слово було чути чудово.

— Мамо, ти не уявляєш, куди ми потрапили! — бідкалася Зоряна своїй матері, свекрусі Галини. — Ця жінка з нас гроші за кожен крок вимагає! Рахує кожну краплю води! Вчора рибу дорогу їла, а ми пельменями давилися! Василь під каблуком сидить, слова сказати не може. Вона нас просто зі світу зживає своїми розрахунками!

За десять хвилин телефон задзвонив у Василя. На екрані висвітилося «Мама».

— Василю! Що у вас там коїться?! — голос матері було чути на всю кімнату. — Чому ти дозволяєш дружині знущатися з рідної сестри? Зоряна плаче! Які гроші за воду? Ви що, зовсім совість втратили? Негайно постав Галину на місце, бо я сама приїду!

Василь червонів і виправдовувався:

— Мам, вони приїхали без попередження. Чому ми маємо їх утримувати три місяці? У нас свої витрати.

— Сім’я — це святе! Зоряна робить ремонт, їм важко! Завтра ж поверніть їй гроші! — наказала мати і кинула слухавку.

Василь закрив обличчя руками.

— Галю, може справді повернемо ті гроші? Мама ж не заспокоїться, буде мозок виносити щодня.

Галина підійшла до чоловіка:

— Василю, якщо ти зараз даси слабину, вони сядуть нам на голову. Сьогодні плачуть мамі, завтра займуть нашу спальню, а післязавтра я буду їм тричі на день готувати. Це мій дім. І я не дозволю перетворювати його на безкоштовний готель.

У цей момент Галина почула голос Богдана з балкона. Він курив і з кимось розмовляв по телефону. Двері були прочинені.

— Та все чітко, куме, — хвалився Богдан. — Переїхали до сестри. Потерпимо цю мегеру трохи. Зате сьогодні орендарі за нашу квартиру гроші переказали — за перший місяць плюс застава. Сума солідна! Ми тут на халяву поживемо, комуналку копієчну кинули, щоб не нила, а самі гроші на машину відкладемо. Зоряна молодець, придумала схему: сказала всім, що ремонт, а сама квартиру здала.

Галина заціпеніла. Пазл склався. Ніякого ремонту не було. Вони просто здали свою квартиру, щоб підзаробити, а самі вирішили пожити за рахунок брата, давлячи на жалість.

Вона мовчки взяла Василя за руку і підвела до балкона. Богдан продовжував розписувати, як спритно вони обвели навколо пальця «родичів».

Василь почав змінюватися в обличчі. Його очі налилися люттю. Він нарешті зрозумів, що його не просто використовують — з нього роблять дурня. Власна сестра, заради якої він був готовий сваритися з дружиною, просто на ньому наживалася.

Василь різко розчинив двері на балкон. Богдан від несподіванки ледь телефон не впустив.

— Бізнес-план, кажеш? — голос Василя дрижав від гніву. — Квартиру здали, гроші отримуєте, а моїй дружині за мило і воду скандали влаштовуєте? На машину збираєте за мій рахунок?

На крик вибігла Зоряна. Побачивши обличчя брата, вона зрозуміла — все розкрито.

— Васильку, ти не так зрозумів! — заверещала вона. — Богдан просто прикрасив! Ми справді хотіли ремонт, але потім люди трапилися хороші, ми здали, щоб копійку мати… Нам же важко!

— Закрий рот! — гаркнув Василь. — Здали квартиру, гроші взяли, а в нас безкоштовно жити вирішили? Значить так. У вас є гроші. Є куди йти. Даю вам одну годину. Збираєте свої манатки і щоб духу вашого тут не було! Знімайте житло, йдіть у готель — куди хочете!

Зоряна почала істерику:

— Куди ми підемо на ніч глядячи? Ти виганяєш рідну сестру через гроші? Мама дізнається — прокляне!

— Нехай! — відрізав Василь. — Я мамі сам зараз зателефоную і розповім, як її донечка брата на гроші розвести вирішила. Година пішла!

Галина мовчки спостерігала за цим, відчуваючи дивну полегкість. Вона дістала телефон і переказала аванс назад Зоряні.

— Повернення коштів. Ми чужого не беремо, на відміну від декого.

Збори були хаотичними. Зоряна кидала речі у валізи, плакала, проклинала всіх навколо. Богдан похмуро тягав сумки до порога. Артем, розуміючи, що халявний інтернет закінчився, теж був не в гуморі.

За годину сімейство стояло під дверима.

— Ви про це пошкодуєте! — злобно кинула Зоряна. — Ми для вас більше не родичі! Забудьте наш номер!

— З великим задоволенням, — кивнула Галина. — Ключі залиште на тумбочці.

Коли двері нарешті зачинилися, у квартирі настала благословенна тиша. Повітря ніби стало чистішим.

Василь прихилився до стіни і важко видихнув.

— Галю, пробач мені. Ти була права з самого початку. Якби не твоя твердість, вони б нас з’їли. Який же я був наївний…

Галина підійшла і обійняла чоловіка.

— Все добре, Василю. Головне, що ми вчасно все зрозуміли.

Вони пішли на кухню. Галина поставила чайник, дістала улюблені чашки. У їхньому домі знову панували спокій та затишок. І більше жодні родичі з їхніми «геніальними схемами» не могли порушити цей мир.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.