Христина вперше за п’ять років наважилася приїхати в село. У неї була радісна новина, яку вона хотіла сказати мамі не по телефону. Андрій зробив їй пропозицію, вона виходить заміж.
Дівчина знала, якою щасливою ця новина зробить її маму. Вона згадувала материні слова:
– Зачекай, донечко, Василь, видно, не твоя доля. Твоя тебе обов’язково знайде.
І знайшла таки. Правда, аж в столиці, хто б міг подумати. Христина вчилася в університеті в обласному центрі, там і роботу знайшла. А потім її і ще кількох дівчат з роботи відправили на конференцію в Київ. Там вони з Андрієм і зустрілися вперше.
Цих карих оченят Андрій забути не зміг. Христина повернулася додому, а Андрій шукав нових зустрічей. Так тривало пів року. Хлопець, зрозумівши, що не бачить свого майбутнього без Христини, наважився зробити їй пропозицію.
Вона погодилася, і тепер, щаслива їхала додому, щоб сказати все матері.
Автобус приїхав в село коли вже смеркало. Христина вийшла на зупинці і враз її ніби підкосило. Біля чорної автівки стояв Василь.
Звідки він тут узявся? Люди казали, що він теж давно живе в столиці. Ну навіщо ця зустріч зараз, коли вона майже все забула і нарешті наважилася почати все спочатку.
Перед очима усе попливло. Христині було вісімнадцять, коли на дискотеці вона познайомилася з Василем. Чоловік відразу сподобався дівчині, він був зовсім не схожий на сільських хлопців – доглянутий, з вишуканими манерами, на дорогому авто.
У них зав’язався бурхливий роман. Дівчина не чулася від щастя. Та раптом новина – Василь зізнався, що вже три роки, як одружений, і вдома, в столиці, його чекають дружина і маленька донечка.
Сказати, що для Христина це був кінець світу, не сказати нічого. Дівчина змарніла і настільки зневірилася, що мама вже й не знала, що з нею робити.
Наближався вересень, Христина поїхала на навчання, а мама щодня просила Бога, щоб не карав її єдину донечку, щоб вберіг її.
Через п’ять років історія вже набула трохи сіріших відтінків, Христина вже майже не згадувала своє перше кохання. І ось – знову доленосна зустріч.
Василь відразу впізнав Христину. Ні він не йшов, він біг.
– Не знаю, як у тебе зараз склалося життя, – почав Василь, але я не можу без тебе. Я розлучився і приїхав шукати тебе. Дівчинко моя, ти навіть не уявляєш, що ти для мене значиш. Ти моя, чуєш, моя…
Василь намагався підійти ближче до коханої. Дівчина відштовхнула Василя, до кінця не розуміючи, що коїться.
Вони присіли в кафе, Василь розповів, що після зустрічі з нею, уже не хотів, і не міг жити з дружиною. Розлучився, доньці помагає, а хоче бути тільки з нею, з Христиною.
Христина слухала слова коханого і не могла зрозуміти, чому саме зараз він їх говорить. Якби він це сказав п’ять років назад… А як же Андрій, вона ж погодилася стати його дружиною.
Додому Христина повернулася пізно. Мама не спала, чекала доньку.
– Що мені робити, мамо?, – кинулася Христина в обійми своїй найріднішій людині. І все їй розповіла.
З кожним словом мама ставала все сумнішою. А потім вирішила розповісти доньці і свою таємницю:
– Видно, доню, доля в жінок у нашому роді така. Настав час тобі все розповісти.
Ти народилася тому, що у мене була дуже схожа ситуація. Я теж, в свій час, покохала одруженого. Спочатку не знала, а потім було вже запізно, бо ти мала з’явитися на світ.
Заміж мала виходити за доброго парубка з нашого села, та коли дізналася, що чекаю дитину, не захотіла завдавати йому сорому, тому й поїхала далеко-далеко, туди, де ніхто мене не знає.
Чужу сім’ю руйнувати – то великий гріх. Бач, як усе вийшло. Я думала, все забулося, Бог не згадає це, принаймі тобі. Та бачиш доню, яке воно, колесо долі.
Зранку задзвонив телефон. 30 пропущених, ого!
– Сонечко моє, ти де пропала? Я дуже хвилювався. Ти весь вечір не брала слухавки. Що сказала мама?
Христина дуже зраділа, почувши голос Андрія:
– Благословляє нас мама, але ти мусиш особисто приїхати, у мами моєї руки просити. У нас в селі такий звичай.
– Без проблем. Чекайте, завтра буду.
Фото ілюстративне – 7fon.
