fbpx
Життєві історії
Василь завів свій жигуль і помчав до чергової нареченої. Приїхав за вказаною адресою, в хвіртку зайшов, тут з будинку жінка молода вийшла: в куртці робочій, на голові хустка. Василь шукав наречену з міста, а його доля була поруч

Наречена для Василя…

Василь народився і виріс в селі. Але десять років прожив у місті з Анною – своєю ровесницею. За ці роки нічого путнього з їх життя не вийшло: суперечки виникали на рівному місці, дітей теж не нажили, в загальному, розбіглися.

У Василя в селі батько пoмер (матері ще раніше не стaло), залишився будинок, десять курей, собака і кішка. Прийнявши господарство, вирішив перебратися в село, тим більше що життя в місті йому не до душі було. Ось і влаштувався він в рідному гнізді.

Був час, коли батьки кілька корів тримали, молоко продавали; Василь теж вирішив фермерством зайнятися: купив корову на свої заощадження і ще десять курей. Зиму перезимував, навесні ще корівчину купив. Молоко спочатку дачникам продавав, які з весни до осені жили в селі, а потім став в місто возити. На наступний рік двоє телят в господарстві з’явилися.

Все б добре, але господиню в будинок треба, – цим і перейнявся початківець-фермер. Часу на пошуки немає, тому купив він собі ноутбук і сказав: «Інтернет, виручай».

На першу зустріч прийшов в кав’ярню, дочекався дівчину. Тільки розмова про роботу зайшла, вона від слова «фермер» засмутилася:

– Ні, – каже.

– Таке життя не для мене, я дівчина міська.

– Гаразд, – каже Василь.

– На ні й сyду нема, я не обpажаюся, кожному своє.

Через тиждень знову сидів в тій же кав’ярні; в цей раз ще в листуванні освідчився, що живе в селі і тримає корів. Дівчина стала охоче розпитувати про господарство і дуже здивувалася, що ферми у нього немає, тільки своє підсобне господарство. Чекала зустріти багатого фермера, у якого свої працівники і багато грошей. Загалом, цього разу знову зірвалося.

Василю вже і їздити-то ніколи, роботи вдома повно. Він в анкеті все чесно написав, що корів тримає, молоко продає і т.д.

Читайте також: Тієї зими моя мама купила собі шубу, а потім вони з батьком pозлучилися. Через багато років я дізналася причину і була oшелешена

– Кому цікаво, – напишуть, – вирішив він.

Написала дівчина, заявивши, що з таким серйозним чоловіком, як він, хоче познайомитися. Василь знову рвонув у місто. Після двох годин переговорів, повіз її до себе: будинок, господарство показати. Вона впевнено пройшлася по садибі, зайшла в будинок, попили чаю.

– Ну, каже Василь, – хочеш, підемо разом в сарай, де корови знаходяться.

Дівчина погодилася, – цікаво їй. Зайшли в сарай, а там дві корівки рогаті стоять, вим’я повне у кожної, доїти скоро треба. Дівчина як глянула на корів, так свiдомість і втpатила. Василь на руках її додому приніс, нашaтирем до тями привів, очі відкрила:

– Ну, що, як самопочуття? Швидку викликати чи таксі? – запитав Василь.

– Таксі, – відповіла дівчина.

– От і добре, а то я пеpелякався, думав, в лiкарню треба везти.

Таксі оплатив, попрощався, дівчина вибачилася і зізналася, що корів так близько ніколи в житті не бачила. А Василь і не обpажається, шкода, звичайно, дівчина йому сподобалася.

Прийшов додому засмучений, відкрив ноутбук, став листи читати і зрозумів, що слово «фермер» для багатьох дам звучить, як мільйонер. Вони думають, що сидить у себе в котеджі молодий і багатий, а на фермі його працівники трудяться, а йому гроші рікою ллються. Було і таке лист, в якому дівчина зізналася, що взагалі не уявляє, звідки молоко береться, не кажучи вже про сметану і сири.

Засмутився Василь, і вже зневірився наречену собі знайти, як раптом побачив анкету молодої жінки. Читає і очам своїм не вірить: живе жінка не в місті, а в сусідньому селі, в двадцяти кілометрах від нього. На фотографії, правда, лиця особливо не видно, але ж зустрітися можна. Тут же написав їй, що готовий хоч зараз приїхати, оскільки живе поруч і що теж корів тримає. У той же день відповідь отримав:

– Приїжджай, – писала Олена.

– Якщо не злякаєшся.

Василь завів свій жигуль і помчав до чергової нареченої. Приїхав за вказаною адресою, в хвіртку зайшов, – ніхто не зустрічає. Дивиться, хлопчисько, років дванадцяти сіна оберемок поніс в сарай, побачив Василя і питає:

– Ви до кого? Якщо до мами, то вона в будинку.

Василь підійшов до хлопчика і запропонував допомогти, а він у відповідь:

– Ні, я обіцяв мамі, що сам все зроблю.

Тут з будинку жінка молода вийшла: в куртці робочій, на голові хустка. Василь як глянув на неї, побачив пасмо волосся, що вибилося з-під хустки, відразу ногами в землю начебто вріс. Начебто нічого особливого, дівчина одягнена по-домашньому, а притягує Василя як магніт.

У Олени теж дві корови і кури. Живе одна з сином і з матір’ю, займається господарством, вже не сподівається, що пару собі знайде.

Через півроку Олена переїхала до Василя з сином і з усім своїм фермерських господарством. Об’єднавшись, жити стало легше; Денис – син Олени – завжди допомагає. А коли донька нарoдилася, то, спасибі тещі, приїхала поняньчитися.

Минуло сім років, спільна дочка Василя та Олени вже в школу пішла. А вони збільшили своє господарство в кілька разів, працюючи разом, і розуміючи один одного, – в одній упряжці обидва. У місто продукцію щосуботи возять в один і той же двір; люди їх вже знають, тому молоко, сметана і сир нарозхват. Ще й м’ясом торгують.

Ось так Василь поміняв своє міське життя на сільське. Мільйонером не став, але живе з сім’єю в достатку. Часто любить повторювати:

– Гроші – справа наживна, головне, щоб людина поруч була така, з якою життя можна побудувати, – і з гордістю дивиться на свою дружину Олену. А ще у нього приказка є:

– Не шукай далеко, шукай, де близько.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Related Post