fbpx
Життєві історії
Василь занедужав і лежав в стаціонарі. Додому його забрала його колишня дружина. Віра приходила до нього, варила борщі і прибирала. Василь помітив, що колишня дуже змінилася, погарнішала і вирішив «а раптом». Почав спостерігати за нею в соціальних мережах, телефонувати їй вечорами. Зрозумів, що знову закохався в свою колишню, але вже було занадто пізно

Ця зустріч була випадковою. Василь помітив колишню дружину в супермаркеті. І не впізнав. Він просто не повірив своїм очам. Коли вони розлучалися, Віра була зовсім не такою: замість сумної, бляклої і повної жінки, що виглядала старшою за свій вік, перед ним постала модна, з вогником в очах, на високих підборах красуня.

Весела, легка, впевнена жінка. Василь вирішив поспостерігати за колишньою. Але вона розплатилася на касі, юркнула і не помітила Василя. Було прикро, а чому – незрозуміло.

Весь вечір у нього крутилася в голові думка: «Як змінилася». Підійшовши до дзеркала, невдоволено глянув на себе – набрякле обличчя, неголена щетина, втомлені очі. Підібравши живіт, він зітхнув і побрів в кухню. Відкривши холодильник, знайшов тільки яйця. То ж на вечерю його традиційно чекала яєшня.

Через два дні Василь захворів. Як недоречно! На роботі не здав проєкт, і ця подія напередодні скорочення! Він телефонував всім знайомим, хто б міг забрати його з лікарні, але у всіх були невідкладні справи.

Згадав в останню чергу про Віру, свою колишню дружину, яку нещодавно бачив в магазині. Сумніваючись, набрав і її номер. Через годину був у квартирі. Колишня дружина привезла Василя додому. Довела до квартири, вивчила вміст холодильника, стан квартири і пішла.

– Слава Богу, – вирішив Василь, і заспокоївся. Через десять хвилин Віра повернулася з двома сумками продуктів. Мовчки розклала продукти, і грюкнула дверима.

На наступний день колишня знову прийшла з каструлею борщу. Не кажучи ні слова, навела порядок в квартирі. Василю не дуже подобалася ініціативність колишньої дружини, але глянувши на безлад навколо, він вирішив їй не забороняти господарювати.

– Я у відрядження їду на два тижні. Продукти принесла, порядок навела. Одужуй! – сухо промовила колишня.

– Я б не став допомагати їй, як вона мені зараз. Навіщо впрягатися… – розмірковував Василь. – Ні, не у відрядження вона поїхала. На побачення пострибала, он як погарнішала і помолодшала.

Віра відвідала Василя через два тижні. Той уже трохи одужував.

– Життя налагоджується. Ще трохи і роботу можна шукати, – сміявся Василь. А сам собі не вірив, бо роботу знайти не так вже і просто.

Згадав колишньою дружину, яка ж вона гарна стала. Почав думати «а раптом». Почав спостерігати за нею в соціальних мережах, дзвонити по вечорах. Зрозумів, що знову закохався в свою колишню.

Через два тижні закінчилися гроші. Продуктів немає, роботи теж. Квартиру потрібно звільнити, іншу шукати – оплачувати нічим. Друг пустив його пожити на кілька днів до себе в гараж.

Звичайно, в гаражі жилося не солодко. Телефон не сплачено, інтернету немає, вода з супермаркету, душа і туалету немає. З благ цивілізації тільки електрика. Купа непотребу навалено на полицях уздовж стін. Василь зрозумів, що довго він тут жити не зможе.

Через два дні друг повідомив Василю радісну новину:

– Там твоя каже, що може оплатити на кілька місяців квартиру для тебе. Але гроші тепер буде в борг записувати. Як одужаєш, віддаси сповна. Погоджуйся. Вася, ну, давай… – розпливаючись в широкій посмішці, шепотів товариш.

– Ти де її знайшов? – невдоволено прошипів Василь.

– Так вона в моїй в майстерні м’ясорубку в ремонт здавала, – почав виправдовуватися друг.

Василь знову перебрався в свою знімну квартиру.

Записав свій борг в зошит. Борг в цифрах збільшувався. Збільшувалася ненависть до колишньої. Згадав, що не міг терпіти її «правильне» життя. Злився на себе за безпорадність і відсутність грошей.

Колишня допомогла з пошуком роботи.

– Ну навіщо ти мені допомагаєш? Ми ж розлученні і давно стали чужими один одному?! – запитав Василь, коли виплатив борг колишній дружині.

– Так я твоїй матері обіцяла, що якщо що, її сина в біді не кину, допоможу. Гарна жінка була, твоя мама.

– Так, моя мати завжди за мене турбувалася. Я з дитинства був ще тим подарунком. Дякую тобі за допомогу, – насупився Василь, згадавши матір.

– Ну, видужав, робота є, тепер сам впораєшся, – по-діловому зробила висновок колишня. – У мене справ багато і особисте життя теж. Через два тижні весілля. Так що, прощавай.

Василь лише сумно дивився вслід втраченому щастю…

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page