fbpx
Життєві історії
Василь вирішив будувати хату на подвір’ї у тещі, у неї був величезний шматок землі, тому діти попросили виділити якусь частину для побудови маленького будиночка. Марія погодилася і вже через два роки дочка з зятем переїхали в село. Але життя двох сімей на одному подвір’ї виявилося нелегким

Анна і Василь були родом з одного села, але в свій час поїхали в місто вчитися, одружилися, згодом придбали невелику квартиру та там і залишилися. Але подружжя дуже любило своє село. Кожні вихідні вони приїжджали додому в рідні краї. Гуляли в лісі, допомагали матерям по господарству і милувалися заходами сонця.

Марія, мама Анни, мала непростий характер. Навіть рідній дочці іноді було складно знайти з нею спільну мову, не те що зятю. Свекруха, мама Василя, жила в цьому ж селищі, але мала дуже маленький будиночок, тому Анна завжди тулилася у матері. Відносини з матір’ю були незрозумілі. Вони ні в чому не могли досягти компромісу.

Зауваження Марія любила робити не лише своїй доньці, згодом і на зятя перекинулася, але він терпіти не хотів – відразу відповідав їй коротко і ясно. Теща його роботою завантажувала і стояла, як наглядач.

Анна з Василем завжди мріяли мати свій куточок в селі, тому одного разу діти запропонували мамі, здавалося б, вигідну ідею. У неї був величезний шматок землі, тому діти попросили виділити якусь частину для побудови маленького будиночка. Теща погодилася.

Незабаром вони взялися за справу і за два роки перебралися в свою хату. Анна з Василем були щасливі, нарешті вони самі собі господарі. Подружжя займалося своїми справами, а теща – своїми, ніхто нікому не заважав. Але через кілька місяців вона знову почала керувати дітьми і вказувати, як їм жити і що робити. Найбільше непорозумінь було через город, на якому постійно треба було щось робити.

– Мамо, нам потрібно з будинком все закінчити, я не можу ще й за грядками стежити, – сказала Анна матері.

– А у дворі я все робитиму? Він, між іншим, спільний, а значить – і ваш теж! – обурилася жінка.

Далі більше. Коли діти закінчили внутрішню обробку і повністю перевезли речі, теща придумала нову проблему. Річ у тім, їй не подобається, що вони її ігнорують.

– Ви сидите в своєму будинку, байдикуєте, а мені чоловічої руки не вистачає. Могли б хоча спитати, що треба робити! – виявляла своє невдоволення Марія.

Всі претензії матері подружжя відкидало, адже вони всіляко допомагали родичці, але їй все було мало. То двір не заметений, то морква не прополена, то хвіртка погано зачинена. Марія ходила по селу і розповідала людям, які у неї ледачі донька з зятем. А одного разу вона їм заявила:

– Не хочу я більше такого сусідства. Не потрібно мені тут свої порядки наводити. Більше не хочу вас тут бачити, їдьте в своє місто!

Анна з’ясовувати нічого не стала – вони з чоловіком зібралися і поїхали. Винною вона себе не відчуває, як і її мама. Вони не спілкуються, не телефонують, лише зрідка перекидаються сухими повідомленнями в телефоні. Анна радіє, що добре, що вони квартиру свою в місті не продали і тепер мають куди повернутися. А будинок в селі нехай буде, пригодиться…

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page